Гниле яблуко
Лайки голосно літали по кімнаті. Чар, сидячи на дерев’яному табуреті, злегка потирав пальцями виски. Опущені до підлоги очі, свій погляд направляли у далечінь. Чародійнику камери відеоспостереження були ні до чого, він перегортав у голові кадри у реальному часі, із різних місцин. Не втішливими новинами було, що «та дівуля» встигла звільнити із полону безліч духів природи. І тепер вони потроху відновлювали природні цикли. Водяні, лісові, домові… знову розгулювали вільно.
Чар нервово сіпнув рукою і схопив зі столу рум’яне яблуко. Відкусив, почав жувати. Його обличчя скривилося у гримасі, він відкашлявся і виплюнув вкушене. На підлозі лежала пожована гниль. Зиркнув на фрукт у руці, свіже яблуко морщилось, зменшувалось у розмірі, поки не перетворилось на квачу смердючу. Чародійник зі злості жбурнув ним об стіну:
«Ей-бо!!!! Звільнені духи почали діяти. Прагнуть перекрити доступ до живильних сил матерії. Як так і далі піде, то можуть залишити в ізоляції, планета перестане мене насичувати.» ‒ крутилося в голові.
− Сюди, собаку, іди за мною, − майже зашипів в люті Чар, − пора особисто познайомитися з тією дівулею.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!