Ріка життя

Поміж небесних тіл, неосяжного людською свідомістю космосу, звивається ріка, у її нематеріальному руслі плещуться живі води. Буцімто артерія, що пронизує тіло космосу, розгалужується на мережу капілярів, протискує силу живлення у найнедосяжніші його місця. Так забезпечується існування усього живого.

Вправно, підхоплена вітрами, прагне додолу сніжинка. Сповита земля твердою вологою, надійно захищена від лютих морозів. Мікроорганізми спочивають завмерши у сплячці під сніговим покривом.

Восени (у пору затяжних дощів) дерева недаремно усім розгалуженням свого коріння пристрасно вбирають рідину. Сповна втамована восени спрага стає запорукою того, що стовбур не потріскається взимку. У цю пору закладають бруньки майбутнього врожаю плодові дерева та ягідні кущі. Пити. Потреба багато пити.

Весною земля, мов жадібна, з жагою поглинає талу рідину. Все, що не встигає протиснутись крізь ґрунт, набирає ріка. Розливається, здавалося, насильницьки нав’язує свої води довкіллю; як юна панна, що потягається після пробудження, щоб потім знову повернутися до звичного стану, увійти в береги.

Небесна ріка бере свій початок з Ирію, благословенна всесвітом, несе животворні потоки крізь простір, розгалужується і незримою течією впадає у земні річища. Ті недаремно прагнуть розлитися що найширше, адже насичують самим життям усе, чого торкаються.

Ось вони, часто згадувані у билинах, − живі води. Щороку навесні, через небесні потоки, Боги дарують життєтворчі сили Землі. Енергію для зародка нового буття будь-чого. Пронизують наскрізь у зачатті, наповнюють ресурсом на увесь подальший вік.

Так завжди було, аж поки не сталося інакше.