Задумане
Великі металеві двері відчинилися. Вовкулака забіг, підібрав вуха. На здивування, господар не проявляв наміру карати свого пса. Простягнув руки та поглинув сьогоднішній здобуток сили. Ткнув пальцем у кут, де було місце вовка – м’який килим, миска з їжею.
Вовкулака послухом пішов на місце, їсти не став, приліг, як винуватий пес.
− Нічого, ти не здатен противитися її силі. Вона має сильніші чари.
Нутро вовка запротестувало: «Які чари? Ні. То все по-справжньому. Я сам так відчув», ‒ лунало на межі свідомості.
− Не на часі з’явилася. Боги прислали її. – немов сам собі роз’ясняв чародій.
Вовк підняв морду на слові «Боги», його нутро шепотіло: «Я таки знав, що вона Богиня». А чародійник, мов розтлумачував вовку, продовжив:
‒ Вони хочуть завадити мені здійснити задумане.
Вовкулака видихнув, йому добре було відомо, що то за задум. Чар вирішив не грати за правилами Богів і за будь-яку ціну втрапити до вищих світів. Зарікався у сто років вкластися, однак вже майже п’ятсот минуло із дня обіцянки. Для того дійства потрібна небувала кількість сили. Ніякого іншого шляху, крім як пробиватися штурмом, він не знав. От і створює умови поміж людей, щоб ті більше енергії виробляли та скидали для нього. Колотнеча, сварки, підступ… усе йому до кишені.
Наштампував собі вовкулак, щоб ті життя викрадали. У богині Життя бухгалтерія чітка, кожному виділяє ресурсу рівно стільки, скільки на буття потрібно і для реалізації задумів Душі. Чар не надає змоги скористатися повним даром життя, відбирає у розквіті сил. Особливо дітей полюбляє, у тих більше є що заграбастати.
Щоб сильніше людей розкочегарити, бодай ті швидше і більше енергії йому віддали, організував по всій планеті війни. Хвилями, щоб, бодай з дуру увесь вид не винищився. Бо хто тоді йому енергію буде виробляти?
Убиті насильницькою смертю молоді люди не встигли використати життєву силу надану на їх вік природою. Як стерв’ятник кружляє над купою тіл, поглинає вивільнену силу чародійник.
Полонив Чар службового Духа вогнища і забрав собі його повноваження, та, щоб розпалити війни, вогню забагато потрібно. Щоб підтримувати ‒ ще більше енергією вкластися треба.
Зі своєї скарбниці брати не став. Накопичене лишилося при ньому.
Полонив і головного Духа води, пригнітив. За рахунок ресурсу води зміцнив у рази вогняну силу. Так мовити, перекачав із одного місця у інше. Засуха прийшла на землю, а там, де війни були, вода взагалі майже зникла. Природа вимирала.
Чародійник знав, що людство врешті решт вичерпає себе. Сяде, як батарейка. Поглине він тієї миті планету, розчепить матерію на енергію. Так він планував. До того часу, його космічне тіло дозріє, більше не потрібні будуть умови планети для його життя. Міркував, що буде уподібнений Богам і зможе до їх світу дістатися.
«А поки ця з’явилася». Навряд чи він зможе її поглинути. Ні, точно знав, що не вийде. Хоча, її життєтворчі сили не подолають його руйнівного вогню. Цю війну він не програє. «І що, що з’явилася? Все одно нічого їй не вдіяти».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!