Замість Львова — до себе
Вдруге планувала поїздку до Львова. Хотіла втекти — від усього, що тиснуло, що розривало всередині, що не давало дихати. Хотіла втекти від себе, від спогадів, від сумнівів, від цього вічного пекла в голові. Замість романтичного шуму великого міста, опинилась у тиші Заліщиків. Знову не доїхала. А із Заліщиків — додому.
Раніше б сказала: провал, невдача, знову не вийшло. Але зараз..., бачу інакше. Це була зупинка. Можливо, саме вона була потрібна, щоб знову почала чути себе. По-справжньому. Без прикрас. З роздратуванням, незадоволенням, соромом, сексуальністю, страхами, любов’ю, ніжністю, ревнощами, заздрістю, образами. Все це було мною. І, зрештою, я дозволила собі просто... бути.
Не у Львові, не в ліжку з тією, хто не кохає мене, не в чужих планах чи очікуваннях. А в собі. На пероні, в дорозі, в тій миті, коли поїзд зупиняється перед дванадцятим вагоном.
Ця подорож була важливою: повернення до себе — найважчий маршрут.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!