Квиток в один кінець

З кожною новою мандрівкою краще адаптуюсь до цих змін — і фізичних, і емоційних. Ту свободу, яку дає подорож, вже не хочу втрачати.

Заліщики... Цікаве містечко, і хоча не зовсім розумію, як саме воно виглядатиме в моєму житті, я готова побачити його не лише на карті, а й на своїй власній стежці. Я йду за цим почуттям — відкриттям чогось нового, і це чудово.

Дорогою до Заліщиків побачила рекламу насіння цукрового буряка і згадала як із сестрами маленькими ходили по заробітках, сіяли, садили, обробляли та збирали врожай для чужих людей майже задарма. Мене попросили сіяти, бо завжди родило добре. Своєю енергією можу як створювати так і руйнувати.

Готель «Оазис» розташований на околиці міста та за 4 км від центру, далекувато, але й вибір невеликий, заселилася на дві доби й одразу взяла квиток до Києва. Місто не здалося мені туристичним. Кафе, ресторани, більшість зачинена та готує на замовлення. А от ресторан «Старе місто» працює щодня до 23 вечора, ціни лояльні. Замовила собі "дорадо на грилі", смачна рибка та чай. Власне проїздом бачила Теребовлю та Чортків, вони більш схожі на місто яке шукаю.

Другий знак на який звернула увагу — пір'їна ворони. Неподалік від автовокзалу, побачила третій знак — дві ворони на кладовищі, які сиділи на надгробку пари. Ох і знаки. Знову не розумію, що вони означають.

Тут пильно. Історично це місто було туристичним, і надалі планувалося бути таким. Свої корективи внесла повінь та друга світова війна. Це унікальне місто-ілюзія. Здається, що розташоване на острові. Але це не так. І щоб подивитися краєвид потрібно потрапити в сусіднє село Хрещатик Чернівецької області на природний оглядовий майданчик. Меандр Дністра створює ілюзію, що Заліщики — це чарівний острів круглої форми.

І туди пішла пішки. Звісно можна було поїхати на таксі, але є ніжки — топаю далі. Коли підіймалася частково асфальтованою, а частково ґрунтовою дорогою. Вартість таксі від вокзалу у 250 грн виправдана.

Провела захід сонечка, зустріла майже нічне місто, яке поступово підсвічувалося ліхтарями. О 21-й годині почала повертатися, телефон сідає, темніє, під ногами схил з дрібним камінням та майже не видно, і навколо ліс. Чомусь страх взяв, який давно не відчувала фізично. “А якщо на мене, вискочить ведмідь, лисиця, вовк”. Коли подивилася на гору заспокоїлася: “радше вони скотяться на мене”. Аж самій стало смішно. Коли вийшла на трасу з активним автомобільним рухом, особливо, вантажівок, і аби не ліхтарі, то було б дійсно страшно. Ну і ще деякі занедбані будинки наводили жаху. Ляк блокує всі інші емоції й наганяє більше паніки. Майже не відчувала ні болю, ні втоми. А коли страх визнала — відчула й інші емоції.

Власне Booking.com допоміг сформувати мету цього марафону, щоб перейти на третій рівень. Для цього потрібно до 07.05.2025 забронювати 6 жилих приміщень через додаток. Не знаю наскільки це економно, чи не раціонально, але радше це вже як азарт.

Почала рухатися — кошти перерахували, знаки побачила про які попереджали в інформаційному просторі. Щодо дзвонів імовірно це ключ і після цього зможу зустріти свою споріднену душу, свою людину. Дуже сподіваюсь що це буде дівчина, і та яка буде мені також подобатися, як і я їй. Бо до цього часу все було невзаємно. Ну або підсовували хлопців, що драконило по особливому. І, навіть, щоб була в альтернативній реальності, все одно обирала дівчат.

Навіть якщо й думала поїхати в Чортків, Теребовлю або Бучач на день, то добиралася до автовокзалу вже запізно, вже о 18 вечора був зачинений. В ті містечка потрібно окремий тур робити. Вони архітектурно між собою подібні. Заліщики для мене симпатичні тільки оглядовим майданчиком і парками, але щоб жити, здається це не те що шукаю.

Та й так находилася за ці дні, натерла пальці ніг до крові. І коли повернулася додому зрозуміла, що причина у шкарпетках, які купила перед дорогою. Це як і взуття та одяг потрібно взувати й одягати — перевірене. Таким чином була змушена купити капці, щоб мати змогу ходити далі Заліщиками. Загалом це місто потрібно було десь на початок подорожі ставити, але вийшло останнім.

Власне не особливо розслабилася, бо хотіла встигнути виконати задумане. Але й цього було достатньо, щоб зрозуміти, що пошуки тривають і ще є куди їхати.

Звісно і не без добрих людей. Сонечко вже припікає, до готелю було близько 2-х км, як зупинилося авто й водій запропонував підвезти. Я відмовилася, тому що йшла вперше, а мені важливо відчути маршрут. А увечері вже так находилася, і коли зупинилося авто подібної марки водій також запропонував підвести, цього разу погодилась швиденько, і вже о 23:00 була в готелі, саме коли ворота зачиняли. За короткий проміжок дізналася, що він також бував в Переяславі і йому знайомі ці краї.

Так Всесвіт раніше мене балував. І від дарунків долі добровільно відмовилась на користь інших, точніше не так на користь, а щоб не бути кращою за інших: коли перед іншими двері зачиняли, то переді мною відчинялися, якщо в когось щось не виходило, то в мене це виходило із першого разу, комусь авто не зупинялося, коли їздили автостопом, і варто мені було вийти на узбіччя, щоб зупинити, як майже миттєво ставали, навіть якщо це автомобіль в якому не було місця, то могли взяти на руки та ще багато-багато подібних ситуацій.

Дорога від Тернополя до Заліщиків нагадала мені Американські гірки: вгору, вниз. Це навіть було захопливо та весело поки я не згадала минуле... під час останньої зустрічі у квітні 2024 з Лією:

— Мені потрібно ще забронювати сім помешкань.

Сьомим стане бронювання під час подорожі з сестрою в Мукачеві. Залишається шість.

— З'явиться дівчина і ще встигнеш до 2025 року намандруватися. — промовила напівжартома Лія.

Можливо, підсвідомо чекала, коли в мене буде дівчина з якою зможу продовжити не лише подорож, а й життєву дорогу. Так нікуди й не їхала. Окрім Греції через туроператора. І тих міст, де ночівля залежала не від мене, або їздили лише на день без ночівлі.

Попри те, що дівчина в моєму життєвому просторі так і не з'явилася, азарт взяв своє — завершити решту бронювань. Заліщики стали останніми, щоб перейти на третій рівень.

Місто чисте, охайне, викошується. Розташуванням та головною трасою трішки нагадує Яремче, про те якщо заглибиться більш схоже до Ужгорода.

Для мене всі міста чимось нагадують одне одного, переплітаються, але все ж таки важлива зручність переміщення містом, енергетика та архітектура, бо в кожного своя історія.

Наступного дня відчула розслаблення, таке враження що з мене хтось сили витягує. А можливо причина і в іншому. В місті розташовано два парки, в одному огляд на Дністер, в іншому, який заснований в 19 столітті, — занедбаний палац Бруницьких, який був побудований в 1831 році. Парк має одну з найбагатших дендрологічних колекцій серед парків Тернопільщини площею 5 гектарів, на яких проростає більш ніж 40 видів дерев і чагарників. Серед реліктів – гінкго, тюльпанове дерево, софора японська. А я сіла під кленом. Він дає душевну рівновагу всім людям, несе спокій і впевненість у собі, внутрішню силу. Сприяє любові, бере на себе всі емоційні вибухи, звільняє від кипіння пристрастей.

Босими ногами стала на Землю і так добре, як в дитинстві. На такій природі, особливо в лісі, завжди хотілося спати. От і зараз захотілося скрутитися клубочком і спати, але, як завжди дратували комахи й те що не давало розслаблятися.