«Не кохай мене ніжно»

Не кохай мене ніжно — я вже не витримую ласки.

Кохай — як в останній раз, з розбитими небесами…

Як ніч, що вповзає у келих, де плавиться лід,

Ти прийшла — мов безодня, в якій зникає весь світ.

Твій голос — це сакс у підвальному клубі,

Що тягне до сліз, не питаючи «чий».

Твої поцілунки — як дим на губах,

Лишають сліди, коли ти пішла…

І кожен твій дотик — не просто бажання,

Це шрам на душі — відлуння кохання.

У серці моєму лише твій аромат —

Немов слід весни, в якій я блукав.

Не герой із сонетів, що ховаються в книгах,

Я — з вулиць, де істина — в пляшці й у криках.

Але з тобою — я ніби горів

У небі, де ангели падали вниз.

Ти — ніч, ти — куля, ти — шепіт і грім.

Ти — те, що торкається серця без слів.

Я прошу тебе, хоч знаю — безжально —

Кохай мене боляче. Інакше — не варто.

Ніжність — для тих, хто ще не горів.

А я — з попелу. Знаєш… мені не сниться весна.