«Остання»

Я вдячний тобі, що ти сталась зі мною —

Моя ти весна у безлистій дорозі.

Ти — жінка остання. Не та, що у прозі.

А та, що мов тиша… що болем пливе.

Я бачив тебе — у дощі за вікном,

У запаху кави, у шепоті дня.

Я дихав тобою — волоссям у шию,

Дихав твоїм силуетом — до дна.

Я вдячний, що ти не була мені ранком —

А заходом, здатним світанок здолати.

Ти — подих весни у притихлому серці.

Ти — світло, яке не навчилося згасати.