Пелина часу

Час вкриває кімнату пелиною.

Те, що було таким вартим,

змінилось

і стало пустим.

Час знову пригнічує втрату.

Вона втрачає вагу,

стає тінню,

порожньою оболонкою.

Знову і знову

він стирає аркуш до білого,

але залишки олівця життя —

не зникають.

І аркуш

з часом стає сірим.

Багато важливого

втрачає колір.

Ми всі помремо.

Чи варто плакати за вчора?

Чи є сенс плекати надії про завтра?

Сьогодні — світить сонце.

Просто.

Без причини.

І тільки це

варте уваги.

Сьогодні —

яке воно є:

прекрасне, гаряче.

Бо завтра,

як чай,

остине.

І стане — не тим.

Тому я обираю

сьогодні.

Не вчорашнє,

не завтра.

Бо тільки зараз

усе має значення.

Хто знає цей хитрий час?

Можливо, завтра

все стане пустим.