Відстук

Кролик поміж кедрів стрибав,

Скажено, наляканий безмірно:

Вовк жене, неблизько привал —

Лапи боліли вже безсильно.

Тоді, коли снага пролилася,

Краплини усохлої сльозини, —

Утома до нетрів прорилася,

До страху, загиблої лозини;

Тоді, коли кріль устав,

Кончину неминучу ждав,

Він глянув позад себе. Упав —

Кущів шелест, любисток спав:

Кволенький душу здав

Хижаку з тремтливим носом —

Переміг, програвши

Собі жорстоко.