Ти крутиш канали радіо...

Ти крутиш канали радіо,

Що миттю тануть в шумі.

В очікуванні веселої програми, а

Врешті-решт лиш чуєш гам і крик.

Не любиш ти, це ріже надто вухо.

В ляк кидає- стільки зайвих звуків.

Але зупиняєшся, відколи впізнаєш:

Потік душі на моїй частоті.

Ти впізнаєш вібрацію

Знайомого тепла,

І неспішну руку, що ковзає по ладоні,

А інша міцно огортає у танок.

Легко провалюючись,

Погойдуючись, затримавшись

В такт неспішної мелодії,

Що зву я тишею.

Але наперекір моєї німоти,

Чиї уста затулені безвіллям,

Мій погляд був гучним:

Я, я не хочу тебе відпускати.

Рвати Аріаднину нитку,

Бо вірив ще в нас.

Будь ласка, благаю,

Тягни цей момент,

Коли ти відсунешся

І скажеш: вже час.

Коли ти відчуєш,

Що вже занадто.

Занадто близько...

Занадто близько

Торкнулися душі.

І здійснявся пар.

Не хочу.

Відколи я нахилився до тебе.

Я не хочу...

Відколи погляд гуляв по вустах.

Я хочу...

Торкнувшись їх, розтаяти.

Забути у минущості.

Нехай це буде завтра.

Настане той момент,

Коли в таверні буду жалкувати,

Про те, що лиш з тобою я пізнав

Як сьогодні.

Я дорожу тим, що було,

Але сумую вже за тим, що є,

І тим, що може і не бути.

Як зараз я стискаю твої плечі.

До лоскоту торкається мій подих.

Сховавши погляд у темряві мрій.

Віддався силі я моменту,

Відтепер я полонений.

Однак розгублений я вкрай.

Твою губу тягну я нижню.

Пустивши пальці у волосся.

Але не можу я позбутися того,

Що ношу я, голюблячи у серці

Давно. Не питай, не питай

Коли і за яких обставин,

Чому це має бути саме я.

Вже відбулося, відгукнулось.

Серце втішно заворушилось.

Від жизні в крові, пульсу струмку крові.

Пригорнув до ліжка

Легким рухом я,

Впився в губи вдостіль знову я,

Слухняно корячись велінню,

Велінню ревносного серця!

Чиї аккорди ллє через край,

Мотор залитий сподіванням

І з новою силою гудить...

Моя жага до життя!

Застогнати ладен

Я самовдоволенно.

Втім розум мглою застилається.

Як тільки бачу з кимось ще.

До кого тепло прихиляєшся.

Кому грайливо усміхаєшся.

Спинити,- розум мій кричить.

Втікти з тобою, схопив за руку

В самітній затишок колись,

Що спокоєм ти звала.

Тепер здіймається там буря.

Нестерпно холодом проймає.

Коли ти ніжна не зі мною.

Обійми теплі ти даруєш щедро.

І глузливо вимальовує уява:

Твої очі зрадливо горять на іншого.

Коли ти розділяєш поцілунок з іншим-

Я рвусь сильніше,

Стегно хапаю швидше,

Поки не уп'юся

До рику я сповна.

О-о-о-о-о, я так волію,

Щоб ти мене жадав чимдуж,

Як і раніше.

Припасти до тіла

О-о-о-о-о, я так волію

Твоєї лагідної руки, що мене пестить.

Благаю тебе.

Благай мене, і тут і зараз

Тебе я радо обійму,

І шлейфом поцілунків обв'яжу

Навколо шиї тій вразливій

Білявим форфором покрита.

Тебе оберігати я готов.

І боляче вдаряє усвідомлення,

Що ти мувнулась, а я застряг.

Ти йдеш далі, а я стою.

Ти лишила, а я тримаю.

Знов серце тяготіє нити.

Ох, як ненавиджу я це.

Тобі незручно, і я це знаю.

Нігті до крові впилися у шкіру.

Ти стогнеш, просячи відпустити.

В той час як нехтую,

Роблячи ще гірш.

І серце крається від того,

Що зараз біль я завдаю тобі.

Недбало в хід пускаю руки.

Я хижо мічу кожен клаптик шкіри,

На тебе претендуючи останній раз.

І як ніколи скористатися моментом.

Я був невинним,

Ти отруїла мене.

Клики твої пустили

В жилах сказ. З ягня ти

Розпалила хижака.

З чистих побуджень

Ти мене занепастила.

Щоразу, коли ти

Кличеш не мене,

Серце щімиться і сідає,

Якорем у пітьмі.

Відчула втрату дотику

З моменту вій розпахнутих,

Лиш з'ясувати: то жарт примар,

Однак тепло залишене душі

Ніяк не сходило з вустів.

Присівши, ковзаєш їх ти:

Опухлі пелюстки

У високочастотньому пориві,

На фоні радіо лунає,

Шумом втраченого зв'язку.