Карма

Батько на радощах запросив мало не пів села на весілля. Двоє юнаків і розмальована тітка співали весільних пісень і виконували пісні на замовлення. Гості то пили, то їли, то танцювали. Я вдавала з себе щасливу. Солісти навіть дозволили мені втілити мрію - заспівати з ними «Колечко обручальное», а один з хлопців відверто залицявся. А я не зводила погляду з нареченого. Тільки дивилася на нього тоді, коли він не бачив моєї уваги. Декілька разів наші очі зустрілися і я гордо відверталася, немов була проти того, що він дивиться на мене. Якби ж хто знав, яка пожежа розгоралася в моєму серці. Лєру оточили увагою дівчата і її десь стало не видно. І, як на зло, в цей час Гера підійшов і запросив мене на танок. Повільний. Відмовитися – привернути до себе увагу, а тут така нагода станцювати з НИМ. Він ніжно взяв мою долоню у свою, а іншою обхопив навколо талії. На своїх високих підборах я була приблизно такого ж зросту, як і він. Очі в очі, губи на відстані сантиметрів. Мовчки ми кружляли й цей танок здався райським блаженством. Як дурепа, я не витримала такого напруження і знепритомніла. Гера відніс мене в підсобну кімнату і приніс води.

- Люба, з шампанським, певно, перебір. Я покличу дружку. Все гаразд? Чи Лєрі сказати?

- Ні, тільки Лєру не турбуй. У неї свято.

- Точно все гаразд? – він мило посміхався і почувався винним.

Я кивала головою, але розуміла, що вляпалася в щось мені до кінця незбагненне. Спочатку зі мною була дружка Танька, а потім знову прийшов Гера. Перевірив чи не гарячий лоб і запропонував лимонаду з великим шматком торта.

- Я не їм багато солодкого, - заявила я.

- Буду знати. Щось інше принести?

- Лимонаду вистачить. Ти б ішов до гостей, наречений же, - дратувала мене надмірна його увага до моєї скромної персони.

- Я почуваюсь винним у тому, що довів танцями до непритомного стану сестру нареченої.

- Вона тобі тепер дружина. І затям - я її дуже люблю. Лєра мені з чотирьох років маму замінила. Не дозволю її ображати. Не дивись, що я менша.

- Лєра мені розповідала, як ти дрючком навернула її ухажора Ваньку. Тільки важливо, щоб ти пам’ятала - я не збираюсь її ображати. Одружуються, щоб любити. Я її дуже люблю.

- Не знаю, що вона в тобі знайшла, але якщо вже пішла за тебе заміж… Ти не дивись, що їй 28. До неї багато сваталися. Всіх одшила. У нас в роду всі жінки однолюбки. На все життя, ти розумієш?

- Це ти мені навіщо сказала?

- Я чекаю, що ти зробиш усе можливе, щоб Лєрка була як мінімум щасливою. Вона цього заслуговує.

- Це навіть і не обговорюється, Любаша.

- Люба! Любашею мене тільки Лєра називає.

- Зрозумів. Я ще не заслужив вашої довіри, леді. Постараюсь виправитися.

- Спробуй. А що як вийде… Гера. Це таке ім’я чудернацьке чи прізвисько?

- За паспортом я Герман. Мама моя страшенно любила пісні Анни Герман, ото й назвала так дивно. Всі звуть Герою, так зручніше і … звик.

- А що це ви усамітнилися тут? – Лєра з’явилася у дверях кімнати й мене наче струмом підкинуло. – З тобою все гаразд? – кинулася вона до мене.

- Трохи знудило, грибочки певно гірчать, - збрехала я, вигороджуючи Геру.

- Може, додому відвезти? Гості ще довго тут розважатимуться.

- Ага. Напевно, з мене досить, - я тікала, як шведи з поля бою.

- Може, після того, як вловиш весільного букетика. Томка розказала, що в американському кіно бачила, як наречена кидає букетик, а незаміжні дівчата ловлять. Яка зловить – та й за нею заміж піде, - розповідала Лєра.

- Вибач, сестричко, але я заміж не збираюсь. Принаймні так скоро. Хай он дівчата ловлять.