Максим та Уляна

На свято Івана Купала молодь збиралась біля річки та гуляли аж до самого ранку. На свято приходили як по одинці, так і парами. Пісні, співи, стрибання через багаття. Молодь мала чим зайнятись. Дівчата красиво одягались, плели віночки та пускали їх по воді щоб дізнатись про свого майбутнього чоловіка. Хлопці ходили шукати квітку папороті, а потім, не знайшовши, повертались до дівчат. Багато хлопців залицялись до, мабуть, однієї з найгарніших дівчат на селі – Уляни. Дівчина й справді вирізнялась неаби якою вродою, мала м’який характер, але й не давала нікому себе скривдити. Справжня козачка: висока, струнка, чорноброва, з довгою чорною косою та чарівним поглядом. Своєю вродою дівчина зводила з розуму та засмутила відмовою не одного хлопця. Мабуть, чи не кожен парубок на селі мріяв поцілувати її вуста та подивитись в її очі. Проте Уляна кожному залицяльникові вперто відмовляла. Це викликало неаби яку заздрість у дівчат.

- Ну що, дівчата, хто цього року вийде заміж?

- А от зараз і дізнаємось.

Дівчата дружно пустили на воду свої віночки та уважно спостерігали куди вони попливуть. Головне щоб віночок не потонув. Течія повільно несла дівочі віночки, в вони йшли слідом по берегу. Деякі віночки прибивало до берега, або вони застрягали в очереті. Уляна помітила що її віночок зник.

- Невже потонув? – подумала дівчина та й зажурилась.

- Не потонув, а приплив до мене.

Позаду Уляни невідомо звідки з'явився Максим Тараненко. Він був одним з найвищих парубків на селі, мав міцну поставу та був вродливим: широкі плечі, чорний кучерявий чуб, густі брови, тоненькі парубочі вуса та погляд як у справжнього козака. Хлопець виглядав не по роках дорослим. Хто вперше побачить, той і не здогадається що йому лише шістнадцять років. Всім цим Максим пішов у свого батька. Батько говорив що їхній прадід був запорізьким козаком, жив на Січі та був наділений надприродньою силою. Він міг запросто розігнути підкову або підняти величезний камінь, який навіть четверо не зможуть осилити.

- Це ти навмисне його виловив у річці? – Уляна подивилась на Максима гнівним поглядом та насупила брови.

- Він сам до мене приплив, - відпоів Максим.

- Ану віддай сюди, - Уляна вихопила віночок з рук Максима.

- Уляно, чому ти така?

- Яка це «така»?

- Така як є: зла та неприступна. Або просто горда, чи дурна? Біля тебе завжди крутяться парубки, а ти їм постійно «гарбуза» виносиш. Хіба так можна?

- Бо кажуть що у мене татків характер… Хм, а й справді. Мабуть, то все тому що всі ті парубки далекі від тебе.

- Не зрозумів, - знизав плечима Максим.

- А що тут розуміти? Ходімо вже!

Уляна несподівано взяла Максима за руку та повела за собою. Максим навіть не встиг зрозуміти що сталось. Дівчина привела його за собою до галявини на березі річки, де інші пари вже збирались гуляти. Вогнище вже розгоралось, гілки тріщали, іскри від полум’я здіймались дуже високо. Молодь весело проводила час та гуляла всю ніч: співали пісень, танцювали та, звісно ж, стрибали через полум’я.

Хлопці та дівчата ще сиділи біля вогнища, а дехто, переважно ті у кого не було пари, вже йшли додому. Максим та Уляна весь час були разом, а ближче до світанку, коли ще було темно, а за річкою вже червоніло небо. Понад річкою стояв густий туман, було свіжо, навіть прохолодно. В селі співали четверті півні, довкола була тиша та спокій.

Йшли мовчки, бо не знали про що поговорити. Здавалось що вони трохи соромились один одного ніби засватані. Йшли понад річкою, а далі через місточок перейшли на інший берег. Неподалік від річки був високий пагорб, з якого відкривався неймовірний краєвид. Легенький вітерець почав поступово розганяти млин. На траві вже була роса, тому щоб не послизнутись, підіймались не поспішаючи, а Максим тримав Уляну за руку. Коли піднялись на пагорб, вже почало сіріти. Зорі на небі ще відзеркалювались в річці, але вже потихеньку згасали.

Хлопець та дівчина вмостились на брилі, що знаходилась на самому вершечку пагорба ніби хтось дужий спеціально її сюди приніс та поставив. Сиділи поруч один біля одного та мовчки дивились як народжується новий день. З першими промінчиками сонця стало ще прохолодніше. Уляна аж цокотіла зубами, і в пошуках тепла ніби кошеня притулилась до Максима. Хлопець обійняв її лівою рукою, і далі мовчки дивились вдалечінь. Село ще спало, молодь, що гуляла всю ніч, вже пішли додому відпочивати. Максим хотів щось сказати, але довго не міг придумати що саме, і нарешті придумав:

- А правда ж, красиво?

- Так, красиво. Нас тато часто сюди приводив щоб показати яка красива земля. Я б ніколи і ні за що не поїхала звідси.

- Я теж. Тут наш дім, батьки, друзі. А пам'ятаєш як ми малі тут взимку катались? Можна було летіти аж до річки.

- Так, пам’ятаю. Але ж ми вже давно не діти.

- Так, - зітхнув Максим. А ти що, думала колись щоб жити десь в іншому місці?

- Не знаю чи думали, чи ні. Просто з дитинства ми ростемо кріпаками. Батько та мати згубили своє здоров’я через цю панщину ще молодими. Така ж доля чекає й нас, і дітей наших.

- На чужбині не краще, мабуть. Я намагаюсь про це не думати. Мене інше бентежить.

- Що саме? – Уляна підняла очі та подивилась на Максима.

- Чому ти, Уляно, така неприступна? Всім хлопцям відмовляєш.

- Такою вже вродилась.

- І не цілована, мабуть?

- Тобто?

- Чи цілував хтось твої вуста?

- Мати забороняє.

- І при цьому відпускає тебе гуляти?

Максим не вагаючись повернувся до дівчини та поцілував її. Уляна не очікувала такого повороту подій. Дівчина аж смикнулась, а потім здивованим поглядом подивилась на хлопця. Максим дивився в її очі та промовив:

- Вибач, не маю більше сил тримати це в собі.

- Що саме?

- Те що кохаю тебе, Уляно! Безмежно, сильно! Коли тебе бачу, моє серце виривається з грудей. Я весь час живу з думками тільки про тебе. Моєму серцю важлива тільки ти. Ще з малечку ти вирізнялась серед інших дівчаток вродою та характером.

- Значить, віночок мій все ж таки спеціально виловив з річки? – Уляна посміхнулась, насупила брови та з-під лоба дивилась на Максима.

- Ні, твій віночок течією принесло до берега.

- Чесно?

- Так. Я не звик брехати!

- Максиме, тільки нікому не кажи що ти мене цілував. Якщо мати дізнаються, то сваритимуть. Мати ж говорили щоб я до весілля не цілувалась.

- То може тебе покликати заміж?

- А ти поклич!

- А й покличу!

Максим знову не втримався та вдруге поцілував дівчину, обійнявши її. Уляна була розгубленою, але й не чинила опір. Їхні вуста поєднались палким, але несміливим поцілунком. Перші промінчики сонечка лоскотали обох, від чого їхній поцілунок був ще більш романтичним. Уляна в душі сперецалась сама з собою, але почуття взяли гору. Ні Максим, ні Уляна не знали як цілуватись, бо робили це вперше. Їхній поцілунок був довгим, але не сміливим.

Сонцечко вже піднялось над небокраєм та почало пригрівати. Максим тримав Уляну за руку під час спуску з пагорба. На траві трималась роса, через що було доволі слизько. Дійшли до річки, а далі через місточок на інший берег. Дівчина раптово зупинилась та з подивом почала дивитись у воду:

- Що ти побачила? – запитав Максим.

- Невже ти не бачиш? – Уляна насупила брови та з-під лоба прискіпливим поглядом дивилась на Максима.

- Ні, а що там?

- Пішли, покажу.

Уляна взяла хлопця за руку та через місточок повела до берега. Берег був низьким, а вода – чистою та прозорою. Дівчина привела Максима до води та сама почала прискіпливо вдивлятись. Хлопець не міг зрозуміти що саме таке цікаве там могла побачити Уляна. Максим дивився то на неї, то у воду, але нічого не бачив. Дно, пісок, плаває дрібна риба. А що ще там таке цікаве?

-Уляно, скажи, що там. Я нічого не бачу.

-А ти підійди ближче, та й побачиш, - відповіла дівчина та ще більше насупила брови.

-Ну, підійшов, але нічого не бачу. То що там таке? – Максим уважно вдивлявся у воду, але нічого цікавого не бачив.

-Зайди у воду та подивись он туди. Так, бачиш?

-Ні.

-Нахились.

Максим зайшов у воду та нахилився, і в цей час Уляна долонею вдарила по воді, а потім ще декілька разів плюхнула хлопцеві водою в обличчя. Максим від подиву розкрив рота та трохи сьорбнув води, після чого аж закашлявся. Уляна реготала та продовжувала бризкатись водою ніби мале дівчисько. Одяг та волосся Максима були мокрими, вода стікала з голови ніби після рясної зливи, а дівчина не зупинялась та продовжувала бешкетувати.

-Повірив! Ахахаха! А тепер наздоганяй!

Дівчина ще раз оббризкала водою Максима та побігла по мілководдю понад берегом. Вода під її ногами розліталась в різні боки, через що низ сукні був мокрим. Максим декілька секунд стояв ніби вкопаний в землю та дивився як Уляна тікає від нього. Він витер долонями обличчя та дивився як вона біжить. Здавалось що вона ніби ходить по поверхні води. Її довга коса гойдається в різні сторони туди-сюди на вводить хлопця в стан гіпнозу ніби маятник. Дівчина декілька разів озиралась, сміялась та продовжувала далі бігти. Тут всюди було не глибоко – максимум до коліна, а дно рівне та піщане.

- Ох, зараз я наздожену!.. Ох, отримаєш ти в мене!.. Ану, стій!

Максим побіг слідом за Уляною та дуже швидко її наздогнав. Дівчина не надто швидко втікала. Хлопець схопив її за руки, дівчина розвернулась та подивилась Максиму в очі. Хлопець ще ніколи не бачив Уляну такою щирою та безтурботною. Її очі були сповнені щастя та любові. Уляна нарешті не насуплювала брови. Цей погляд зводив Максима з розуму ще більше. Він взяв дівчину на руки та почав крутитись:

- Ох, зараз я тебе як жбурну у воду.

- А не вийде, разом впадемо.

Уляна міцно вхопила Максима за шию, сміялась та махала ногами, а хлопець продовжував її крутити аж поки у самого не почало паморочитись в голові. Він на руках виніс Уляну з річки ніби русалку, а вона в цей час притулилась до його грудей ніби кошеня. Ось таким несподіваним виявився початок історії кохання двох молодих сердець.

Максим почав зустічатись з Уляною. Хлопець був неймовірно щасливий, адже Уляна дійсно була найкрасивішою з усіх дівчат на селі. Таких як вона, мабуть, не знайти по всій Україні, і головнеце кохання було взаємним. Ще донедавна, неприступна ніби фортеця, Уляна й близько не підпускала до себе хлопців, але Максимові дійсно пощастило. Невідомо чим та як, але хлопець зумів знайти ключі від її серця.

Максим й сам був видним парубком, тому ніколи не був обділеним дівочою увагою. Але тепер йому потрібна була увага лише однієї дівчини, і він мав її. Спочатку деякий час вони приховували те що кохають один одного, зустрічались не часто пізніми вечорами. Але ховатись далі не мало сенсу, тому довелось розповісти батькам. Батьки були не прости, а навпаки схвалювали їхнє кохання.

Закохані тепер бачились кожного дня та разом могли гуляти до пізньої ночі. Разом любили проводити ночі в садку або біля річки. Але їм обом не вистачало того часу щоб набутись разом, тому завжди з нетерпінням чекали наступної зустрічі. Час, проведений разом, здавався секундою, натомість очікування наступної зустрічі було схожим на вічність.

Але одного разу сталась невеличка прикрість. Максим йшов додому, а біля криниці саме набирала воду Наталка – молода вродлива дівчина. Вона з-під лоба дивилась на Максима та вирішила позалицятись.

- Ой, ой, ой-йой-йой! – закричала Наталка.

- Господи, Наталко, що сталось? – Максим швидко прибіг до неї.

- Та, ось, як тільки взяла коромисло, так одразу щось спина розболілась. Ой, ой, лишенько! Не донесу додому.

- Нічого страшного, я допоможу, - Максим ніби іграшку закинув на плече коромисло з двома повними відрами води.

- Ой, дякую тобі, Максиме.

Наталка й забула що в неї наче «болить спина». Вона йшла поруч з Максимом та щебетала ніби пташка, кружляла довкола нього та усіляко намагалась привернути увагу, натомість хлопець був неговіркий. Він хотів якомога швидше принести воду та піти далі у справах. Проте Наталка запропонувала зайти до хати, Максим відмовився, поставив воду біля дверей та хотів піти. Дівчина несподівано обійняла його та мертвою хваткою вчепилась в нього. Хлопець спочатку стояв нерухомо та ніяк на це не реагував, а потім відштовхнув від себе Наталку та пішов.

- Ну і йди собі! – гримнула Наталка.

Але ж не дарма говорять, що плітки – то є невід’ємна частина життя кожного села. Злі язики не тільки розкажуть, але й перевернуть інформацію на 360 градусів. Хтось побачив, передав комусь, а той щось не так зрозумів, і таким чином холостого женять, а живого – поховають. Неможливо встановити через кого та як, але чутки про те що Максим ніби залицявся до Наталки розійшлись селом та дійшли до Уляни. Дівчина не на жарт розсердилась на коханого та ніколи більше не бажала його бачити. Батько сидів за столом, курив люльку та м’яв свої розкішні вуса, а мати втішала свою доньку:

- Доню, сонечко моє! Ну чому ти плачеш? Ну, дурне! Годі тобі. Ти ще молода, вродлива, а в селі багато парубків. Хіба на тому Максимові світ клином зійшовся?

- Не треба мені ніякі парубки, - крізь сльози промовила Уляна.

- Моє ти золото! Перетерпиш, забудиш та іншого полюбиш. Не пара він тобі, якщо з іншими дівчатами обіймається! Ну все, годі. День поривеш, два поплачиш, а через тиждень вже сміятимешся. Не ти перша, не ти остання така. До тебе залицялись найкращі парубки на селі, тож дівувати не будеш довго. Оно Тарас, син Павленків, видний парубок, не бідний. То піди з ним на вечорниці, покажи себе. Чи дарма хлопець стільки часу бігав за тобою? Будеш за ним як за кам’яною стіною, матимеш щастя й достаток.

- Мені ніхто не потрібен, лише той з ким серце б’ється частіше. Мамо, люблю його, розумієте?

- Нічого, терпи! Така вона жіноча доля: терпіти та коритись.

- Але я не хочу так!

- Ти що, хіба заміж збиралась за того Максима? – запитала мати.

- А може й збиралась.

- Уляно! Уляно! – несподівано в двері ніби вихор залетів Максим, - Уляно, ти тут? Уляно, нам треба поговорити.

- Ви тільки подивіться хто прийшов! Іди назад до своєї Наталки! Чого приперся? Навіть не привітався. Чи тебе батьки не виховували в дитинстві та не вчили поважати старших? – запитала мати Уляни.

- Уляно, я все поясню.

- А не треба нічого пояснювати, всі село і так вже знає. То з однією гуляє, а з іншою цілуєшся! І що ще ми не знаємо про тебе? – мати продовжувала захищати доньку.

- То що говорять, то все не правда! Я лише допоміг воду донести до хати, а вона сама мене обійняла. Уляно, давай поговоримо, будь ласка, - Максим з надією в очах дивився на Уляну, натомість дівчина навіть не звертала на нього уваги.

- Йди з нашої хати, і щоб ного твоєї тут більше не було! – мати встала та почала виштовхувати з хати непроханого гостя.

- Мамо, не треба, - Уляна вскочила та почала просити маму не виганяти Максима.

- А ти сядь та не лізь! – відповіла мати.

- Це ти, стара, не лізь не в своє діло! Схаменись, я тобі говорю! Молоді нехай самі розберуться. Як дано їм бути разом, то будуть разом, а як ні – то Господь розсудить. Ідіть та поговоріть, з’ясуйте що й до чого, а там видно буде. Нехай ідуть собі, - батько весь час сидів мовчки, але не зміг бути осторонь та втрутився в розмову.

Жінка не стала сперечатись та більше нічого не говорила. Вона пішла до пічки ворушити жар, а батько й далі сидів та курив ніби нічого й не сталось. Максим та Уляна мовчки дивились один на одного та не знали з чого почати розмову. Максим сором’язливо опустив очі вниз, Уляна дивилась на нього з-під лоба та злегка насуплювала брови.

Вийшли на вулицю та пішли самі не знаючи куди. Йшли та мовчали аж до краю села, а потім дійшли до річки. Максим хотів поговорити, тому й прийшов до коханої, але зараз не знаю як все правильно піднести. Уляна першою почала говорити:

- І довго будеш мовчати? Навіщо ти прийшов?

- Уляночко, коханнячко моє…

- Коханнячко? Ахах, не вірю, - Уляна склала руки та як завжди грізно насупила свої густі брови.

- Уляночко, я тебе дійсно кохаю! Не знаю що тобі розказали, але то не правда. Я кохаю тільки тебе, і ти найдорожча людина для мене в світі. Уляночко, послухай мене, будь ласка, а вже потім роби висновки.

- Я тебе уважно слухаю, - Уляна так насупила брови та прискіпливо дивилась о очі Максимові, що хлопець аж розгубився, але зумів взяти себе в руки.

- Я кажу тобі все як є. Те що сталось, то лише непорозуміння. Та Наталка набирала воду біля криниці та попросила мене допомогти віднести відра.

- І ти, звісно ж, погодився.

- Не погодився, але й відмовити не міг. Вона як закричить та й каже що спина болить. Я ж не знаю що то пастка, і я в неї потрапив.

- Щось мені не віриться в ці казки, - хитала головою дівчина.

- Я лише доніс відра до хати, але вона сама почала чіплятись до мене. Я дурень що повівся на це і не думав що так станеться. Уляночко, ти єдина яку я кохав та кохаю. Тільки ти мені потрібна. Я не зможу жити без тебе. Якби не кохав, то не прийшов би сьогодні до тебе. Без тебе я або втоплюсь, а піду в солдати. Пробач, якщо зможеш, - Максим обійняв Уляну та поцілував.

- Я знала що та Наталка не проста. Вродлива, але й досі чомусь не заміжня. Дівчата казали що вона може щось подібне утнути, і не раз було що відбивала чужих собі чужих парубків, але й щастя ніколи з ними не мала. То й нехай ось так все життя живе, а ти, коханий, пробач, що повірила людям. Ти ж знаєш який у нас народ. Максиме, ти такий довірливий, - Уляна обійняла коханого та поцілувала, а далі розплакалась.

- Серденько моє, і ти мені пробач. Давай більше ніколи не будемо сваритись?

- А на вечорниці підемо разом?

- Підемо. А ти колись там була? – поцікавився Максим.

- Ні, а ти?

- Не був, але хлопці розповідали що туди краще ходити парами. Там багато хлопців та дівчат, але не всі знаходять собі пару. Кажуть там весело, багато цікавих ігор та забав.

- Мати казала: на вечорниці ходи лише з тим, за кого потім вийдеш заміж. Але ж ти не хочеш на мені женитись?

- Хто тобі сказав?

- Ти ні разу не казав що хочеш цього.

- Уляно, звичайно що хочу. У нас все попереду. Ти моя одна єдина навіки. Я не уявляю іншою дівчини, яку б колись зміг покохати так як тебе.

- А чому попереду? Через півтора місяці вже й осінь, а там як раз можна гуляти весілля. Чого чекати роки?

- Треба буде з батьками говорити, - задумався Максим.

- А якщо вони будуть проти?

- Мене це не зупинить!

- Ти готовий піти наперекір батькам? – Уляна знову насупила брови та прискіпливо вдивлялась в очі коханому.

- Ніщо не має стати на заваді нашому щастю! Ти ж знаєш як сильно кохаю тебе, моя пташко. Заради тебе я готовий на все.

Максим ніжно обійняв кохану, дівчина поклала йому на плече голову і ледь не розплакалась чи то від щастя, чи то від смутку. Але вона поруч з Максимом почувала себе захищеною та саме тією, яка так потрібна молодому серденьку. Обоє дійсно збирались восени створити вже свою сім’ю, хоча самі ще були дітьми.

Проте тяжка праця на панщині та злидні вносили свої корективи в їхні плани. Не дивлячись ні на що, Максим та Уляна дуже багато часу проводили разом. Полюбляли вечорами гуляти біля річки, а потім коли темніло, зазвичай, довго дивились в зоряне небо та мріяли про майбутнє. Але ж яке майбутнє їх очікує? Таке саме, як і їхніх батьків: кріпацтво, панщина, злидні. Проте разом можна пройти навіть через найскладніші випробування життя.

Також разом вони часто ходили на вечорниці, які збирала у себе в хаті молода вдова Галина, яка до того ж не мала власних дітей. Зазвичай, раз на тиждень до неї приходили молоді хлопці та дівчата та гуляли до ночі. Молодь на вечорницях не тільки весело проводила час, а й вчилась тут дорослому життю. Хлопці та дівчата саме тут могли знайти своє кохання та навчитись деяким речам з дорослого життя. Проте наші головні герої декілька разів приходили на ті вечорниці, але згодом зрозуміли що їм краще бути окремо від інших хлопців та дівчат…