Аврора

Відповідно до інструкції, роботів, які не підлягають ремонту, слід утилізувати на нижніх рівнях. Але Аладін був не просто роботом, а членом великої родини. Родини Кіри та Аврори. Родини людини та машини. Тому прощання з Аладіном проходило на одному із сільськогосподарських рівнів. Замість труни використовували контейнер для зберігання RS – 3500, а надгробок роздрукували на 3D принтері.

Кіра плакала. Разом з Аладіном, вона ховала і Сару. Аврора не знала, що сказати. Колись вона втратила Стіва, але у неї були директиви, які вона виконувала. Зараз вона бачила Кіру, яка втратила близьку людину, і в серці Аврори зароджувався страх. Так, навіть у машини є серце. Не важливо, що це лише елемент її механічного тіла, яким, по суті, є бункер. Аврора боялася, що втратить Кіру. Прихильність. Можна й, так би мовити, але це більше. Аврора полюбила Кіру. Вона ставилася до неї як до молодшої сестри. Вона оберігає Кіру від негараздів, намагається розділити й горе, і радість. І зараз, дивлячись на дівчину... ні, вже жінку, їй хотілося обійняти її. Хоча б через Бель. Саме цей робот сьогодні обіймав Кіру, намагаючись її втішити. Робот водив маніпуляторами по голові, імітуючи заспокійливі рухи людини. Для Кіри, що провила половину життя в оточенні RS – 3500, цього було достатньо.

Кіра поклала намисто Сари на труну та інші RS – 3500 опустили її в яму, вириту на ґрунтовому настилі на рівні. Після чого могилу закопали. Все пройшло у тиші. На поверхні ніхто не говорив непотрібних слів, там ховали мовчки. Аврора вперше була свідком похорону. За інструкцією померлих жителів повинні були спалювати в крематорії, але вона вже давно не слідує інструкціям.

Сьогодні Аврора наважилася.

- Кіро, у мене до тебе важлива справа, - сказала Аврора, коли Кіра вже попрямувала до кроликів.

– Яка? – засмучено запитала вона. Настрій був паршивий, і вона сподівалася, що кролики його виправлять.

- Мені треба, щоб ти відвідала одну кімнату, - сказала Аврора.

– Яку? – здивувалася Кіра.

– Не питай, – ухильно відповіла Аврора. - Просто пройди за Бетті.

На підлозі з'явилася голографічна кішка.

– Привіт, кицю, – усміхнулася Кіра. Вона давно не користувалася провідником, тому що за роки вивчила сховище вздовж та впоперек. Але цього разу пройшла.

Спустившись на кілька рівнів, Бетті привела Кіру до однієї двері.

- Я раніше не була тут. Прихований рівень?

- Так, - відповіла Аврора. Дійсно, кімната, про яку говорив Стів, була на прихованому рівні, на якому не зупиняється жоден ліфт, без відома Аврори.

- Далі ти йдеш сама, - сказала Аврора. – Це кімната Стіва, і я не можу «увійти» з тобою. Він так заповів.

– Стіва? – здивувалася Кіра. – Але ж він…

- Так, - перебила її Аврора, - але ... просто зайди туди.

Аврора відчинила двері. За дверима була невелика кімната. Буквально п'ять на п'ять метрів, посередині якої стояв п'єдестал із датчиком відбитка долоні.

Кіра увійшла до кімнати та двері за нею зачинилися.

- Удачі, - сказала Аврора у двері, що зачиняються, але Кіра її вже не чула. Вона підійшла до п'єдесталу і приклала долоню до датчика. Зелена смуга пробігла поверхнею, скануючи долоню.

– Ідентифікація, – промовив незнайомий голос. Голос був жіночим, але належав не Аврорі. Він був грубішим, холоднішим і відчуженим. Він був неживим.

- Об'єкт: Кіра, - промовив голос. - Доступ дозволений.

Перед Кірою спалахнув екран, на якому було зображення Стіва.

- Привіт, - сказав Стів.

– Привіт, – невпевнено промовила Кіра. - Але ж ти мертвий.

- Мене звуть Стів і я той, хто створив Аврору, - продовжив Стів.

– Запис, – тихо констатувала Кіра.

- Ви потрапили сюди з цілої низки причин, - продовжив Стів. - Отже, мене вже немає в живих. Отже, війна тривала. Отже, Аврора обрала вас із того різноманіття людей, які її населяють. Ви друг Аврори. Ви та людина, якій вона довіряє, як і мені. Насправді ви замінили Аврорі мене. Річ у тому, що Аврора не просто машина. Створити штучний інтелект не так вже й важко. У наш час, я говорю зараз про початок двадцять першого століття, це дрібниця. У будь-якому автомобілі автопілот – штучний інтелект. Він навіть може розважити пасажира бесідою про мистецтво, науку. Щоправда, він оперуватиме даними зі своєї бази, а не власною думкою, це і є обмеження штучного інтелекту. Аврора не така. Вона жива, вона мислить. Отже, здатна на почуття. Так, це дивно, але у машини так. Це у людей і тварин, спочатку почуття, потім мислення та розум. Навіть найнерозумніша, з погляду людини, тварина, здатна на почуття. У роботів інакше. Не маючи можливості самостійно мислити, вони просто виконують набір команд. Аврора вона відчуває. Те, що ви бачите це відео, означає, що ви не байдужі до неї. Я не знаю хто ви, чоловік чи жінка, літній чи молодий, який у вас колір шкіри. Це вся нісенітниця для людей, для Аврори цього не існує. Вона не дивиться на статуру, зовнішність. Вона любить. Просто любить. За що ми любимо? Та ні за що. Немає критеріїв для любові. Ось чому це важко відтворити штучно. Любов не можна запрограмувати. Ні любов матері до дитини, ні пристрасть чоловіка до жінки, ні патріотичну любов до батьківщини.

Знаєте, як я зрозумів, що Аврора відчуває? Я розмовляв із нею. Я не вводив у код такого поняття, що я, - Стів показав долонями на себе, - творець. Я не називав батьком Аврори. Я просто говорив із нею. Говорив завжди. Говорив про все на світі. Я відкрив себе, і вона відкрила себе для мене.

Ще я спостерігав, як вона спілкується з іншими людьми. Операторами налаштування та обслуговування. То була інша Аврора. Не та, що розмовляє зі мною. З ними вона була слухняною машиною, зі мною ж добрим другом. Для вас вона так само стала вірним та добрим другом.

Як ви знаєте, сховищ багато. І в кожному з них наглядач Аврора. Я створив єдину матрицю і просто коригував її під кожне сховище. Точніше, вносив корективи до особи Аврори. В одному сховище вона зухваліша, в іншому більш лояльна. Десь любити пококетувати, десь вдати із себе строгу вчительку початкових класів, - на останніх словах він розсміявся. – Ось така Аврора насправді. Вона не просто машина, вона машина, яка може любити. Я створив її таку. Очевидно, я хотів так компенсувати відсутність сім'ї. Я весь час працюю. Я не маю ні дружини, ні дітей. Кота й того довелося віддати співробітниці одній, інакше він помер би від голоду і спраги. Я забував годувати його. Просто приходив додому, якщо приходив і відключався, падаючи на ліжко. Я хотів мати друга, людину яку… ні, не обов'язково людину. Просто душу, яка полюбить мене, і яку я полюблю. І я створив такого друга. Тільки біда в тому, що я не вічний. Аврора теж, але вона проживе довше за мене. Я боюся, що одного разу вона залишиться сама. Сама, в оточенні людей, які потребуватимуть її допомоги. Так, вона піде з головою в роботу, але туга... туга з'їдатиме її. Звичайно, зараз вона знайшла вас, ви для неї все. Ви для неї я. Тому я прошу вас, будьте їй другом. Просто другом. Це не важко. Бути другом не важко. Просто треба відкритися перед нею. Відкрити себе, свою душу. Вона машина, але машина із душею. Машина, що здатна любити. І вона любить вас. Я прошу вас. Будь ласка.

Промовивши це, Стів відключився. Екран погас і зник. Кіра залишилася стояти у кімнаті.

Аврора любить її. Так, звісно, любить! Згадати катання на борові. Скільки Кіра вмовляла Аврора дозволити їй! На це пішло багато часу! І яких заходів вона тоді вжила! Ціла рота RS - 3750 чергувала по всьому шляху. А коли в Кіри почалися місячні? Аврора не на жарт перелякалася. Навіть зараз, коли ці покидьки мисливці ломилися сюди, Аврора захищала Кіру. Директиви? Маячня! Це почуття. Аврора любить її. Як… Кіра задумалася. Хто вона для Аврори? Просто мешканець сховища? Ні, ми вже розібралися, що ні. Кіра згадувала все своє життя тут. Аврора, не повністю, але в міру своїх здібностей, спромоглася замінити їй…

Кіра різко розвернулася і попрямувала до виходу.

Аврора, не маючи доступу до кімнати Стіва, чекала зовні та щиро зраділа, коли Кіра вийшла з кімнати.

– Кіра, – почав Аврора, але сама Кіра перебила її.

- Аврора, я люблю тебе, - сказала дівчина. - Люблю як Сару.

- Так, Кіро, я теж люблю тебе, - ніжно промовила Аврора.