Аврора

Виття сирени розбудило Кіру. На годиннику було чотири ранки.

- Що трапилося? - сонним голосом запитала дівчина, виходячи зі своєї кімнати і чухаючи п'яту точку.

- Планові навчання, - сказала Аврора. – Я зобов'язана проводити їх кожні десять років.

- Які вчення? - запитала Кіра. Вона жила в бункері вже вісім років і вперше чула про якісь вчення.

– Навчання на випадок аварійної ситуації в одному із реакторів, – пояснила Аврора.

– В одному із реакторів? – перепитала Кіра.

- Так, - відповіла Аврора. – Сховище забезпечує енергією три реактори, що знаходяться на відстані десяти кілометрів від бункера.

Перед Кірою розгорнувся екран із зображенням схеми розташування реакторів. Схема нагадувала трикутник.

– Під кожним реактором знаходиться шахта завглибшки три кілометри. У шахті є перегородки. У разі аварії реактор відключається від мережі, опускається в шахту, перегородки закриваються, а простір між перегородками заповнюється рідким пластиком, який згодом твердне, консервуючи реактор.

- Ну і навіщо ці вчення? - позіхаючи, запитала Кіра, сідаючи на стілець, який привіз один з RS - 3500. Інший робот вже тримав на таці чашку гарячої кави.

- Дякую, Біллі, - усміхнулася вона роботу. Останнім часом, Кіра звикла до мультфільмів. Після цього більшість RS - 3500 отримали особисті імена, на честь героїв мультфільмів. Особисто Кіру обслуговували Біллі, Віллі, Діллі та Понка. Ці роботи були названі на честь героїв «Качиних історій». За улюбленими кроликами Кіри доглядали Жасмін та Аладін. А Мулан готувала Кірі їжу.

– Відпрацьовуються дії персоналу та мешканців у разі аварії. Два з трьох реакторів відключаються від мережі, перегородки закриваються і за п'ятнадцять хвилин відкриваються. Реактори знову підключаються до мережі.

– А відключення реакторів не приведе ні до чого такого? – не впевнено промовила Кіра.

– Ні, – відповіла Аврора, – потужності одного ректора вистачить на забезпечення енергією трьох таких сховищ як моє.

- Тоді поясни, навіщо стільки реакторів, - позіхаючи сказала Кіра. Вона вже зрозуміла, що поспати їй вже не вдасться, і вона вирішила просто послухати чергову лекцію Аврори.

- Резерв, - пояснила Аврора. – Розумієш, сховище має функціонувати упродовж тривалого часу. І якщо один із реакторів вийде з ладу, то його навантаження перерозподілиться між іншими реакторами.

– А якщо вийде ще один, то навантаження повністю ляже на останній реактор, так?

- Так все вірно.

– І навіщо ці вчення? – невдоволення в голосі Кіри зростало.

- Для відпрацювання дій.

- Але ти все сама зробиш, так? - запитала Кіра.

- Так, - відповіла Аврора.

– То навіщо вчення?

– Я дію згідно з протоколом безпеки.

– О, боже, – втомлено промовила Кіра. - Нічого нового не було з тим сервером?

- Без змін, - сказала Аврора. - Зв'язок стабільний.

– Зрозуміло.

- Вибач, що розбудила.

Кіра хотіла обуритися, що вона могла ще поспати, і взагалі Аврора не має ні сорому, ні совісті, але потім охолола і вимовила інше.

- Нічого, - усміхнулася вона. - Мені не буде шкідливо встати раніше. До речі, ти раніше не говорила про реактори. Чи можна мені на них подивитися?

- Взагалі-то у тебе немає допуску до реакторів, але тому, що ти одна в нас, то я можу зробити виняток.

- Правда?! – весело вигукнула Кіра, не вірячи своїм вухам. Аврора завжди їй все забороняла, і випросити дозвіл коштувало часу та зусиль. А тут Аврора одразу погодилася.

- Так, тільки знайдемо тобі захисний костюм.

– Ура!

Костюм знайшли лише за пів години. Кірі в ньому було незручно. Костюм, пошитий зі свинцевих ниток і із захисним шаром свинцю, був не громіздким, але незручним. До шахти, що веде до реактора, Кіра дійшла сама, але далі вона мала їхати на невеликій автоматичній машині. Машина їхала повільно і на місці дівчина була лише за двадцять хвилин. Перед нею були двері.

- Далі реакторний відсік. Зараз ти пройдеш у шлюз і потрапиш до центру управління та контролю реактором, – пояснювала Аврора, поки Кіра проходила шлюзову камеру. У центрі управління та контролю над ректором була стерильна чистота. Приміщення у формі півмісяця мало панорамне вікно, за яким виднівся реактор.

- Вау! – захоплено промовила Кіра. Панелі контролю працювали, але людей тут не було. Все контролювала Аврора. Кіра дивилася на конструкцію за склом.

- Хочеш увійти всередину? - запитала Аврора.

- А можна?! – здивувалася Кіра.

- Не довго можна, - відповіла Аврора. Останнім часом вона все частіше згадувала ту кімнату, про яку говорив Стів.

«Ні, ще рано, – сказала сама собі Аврора. - Вона ще дитина, по суті». Хоча, Кіра вже давно не була дитиною у свої двадцять три роки, але поводилася точно як дитина. Велика і неслухняна дитина.

Шлюз у відділення з реактором став відкриватися: велика кругла стулка заглибилася у стіну та відійшла убік.

- Іди, - відповіла Аврора. - У тебе три хвилини, потім захист костюма ослабне.

- Ага, я миттю! – Кіра радісно побігла до реактора.

Реактор був схожий на великий чаклунський котел. Тільки цей був відполірований до блиску. У його корпусі Кіра бачила своє спотворене зображення. Спеціально для неї Аврора дала команду на витяг стрижнів. Кришка «котла» стала підійматися на, як здалося Кірі, стовпах, що світилися слабким світлом.

- Очманіти! – захоплено промовила Кіра.

– Це уранові стрижні. Саме вони є джерелом енергії реактора.

Кірі захотілося доторкнутися до них, і вона потяглася рукою, але Аврора її обсмикнула:

- Не смій! - вигукнула Аврора, і Кіра різко обсмикнула руку.

- Не буду, - відповіла вона.

- Це небезпечно. Виходь, захист костюма починає знижуватися.

- Добре! – відповіла Кіра і повернулася до центру управління та контролю.

Костюм довелося утилізувати. Як сказала Аврора, згідно з інструкцією.

- Це так класно! - не могла заспокоїтися Кіра, граючи струменем душа. Після відвідування ректора Аврора наполягла, щоб дівчина прийняла душ. І ось, стоячи оголеною під душем, Кіра водила руками під струменями, змінюючи їхній напрямок. Це тішило її.

- Кіро, я хотіла тобі щось сказати, - спостерігаючи за забавами дівчини в душі, Аврора все ж таки зважилася на відкриття секрету кімнати Стіва. Можливо, у неї й псевдо інтелект, але все ж таки вона здатна на почуття. Аврора не просто прив'язалася до Кіри. Можна сказати, що вона полюбила її. Полюбила як доньку.

- Так, що? - запитала Кіра. Награвшись з водою, вона взялася за миття голови та саме зараз почала гратися з піною від шампуню.

- Ти після душа підеш до кролів? – несподівано спитала Аврора.

– Ага, – пускаючи мильні бульки, весело промовила Кіра.

- Добре.

«Ще рано»