Аврора

Тим часом на поверхні.

- Це тут? - запитав чорношкірий чоловік зі шрамом на половину обличчя. У руках він тримав кулемет.

- Пеленг показує, що так, - відповіла жінка, з тесаком в руках і невеликим предметом, схожим на радар. До металевої труби було приварено кілька обухів від невеликих сокир, утворюючи величезний обух. - Привал, чекаємо, поки це сучка відчинить двері.

- Ми це лайно вже не перший рік шукаємо, - відповів худорлявий чоловік, нахилившись, щоб почухати свою ногу, що гноїться. Інші покидали баули та блаженно завалилися на землю.

– Дванадцять, – відповів чорношкірий. – Дванадцять клятих років!

- Заткнулися б ви, - спокійно промовила друга жінка, на шиї якої було намисто Сари. У руках вона тримала сильно змінену гвинтівку М16.

- Якого дідька ти тут командуєш?! – обурився чорношкірий.

– Вона, – жінка вказала на землю, – все чує. Ці сховища мають зовнішні датчики.

- То нехай відкриває! – загорлав здоров'як з кийком, що складається з кількох труб, змотаних дротом.

- Та закрий ти рота! - процідила йому жінка з сокирою. — Якщо вона зрозуміє, що ми не маємо добрих намірів, вона не відкриє. Збереження сховища для неї понад усе!

- Ти ж говорила, що це сховище порожнє, - тихо промовив чорношкірий.

– Формально так, – відповіла жінка. – Батькові було двадцять років, коли він займався евакуацією населення у лавах армії. Він казав, що це сховище не заселили, але точного місця не пам'ятав.

- Ось тому я й довбався з цим сервером стільки часу, - сказав окулярик, який безсило сидів на своєму рюкзаку.

– Слухай, щур комп'ютерний, – обурився худорлявий, – щоб добути тобі модуль «карателя», ми втратили дві третини загону. Сорок людей полегло за просто так!

І це було правдою. Тоді, дванадцять років тому їхнє угруповання було набагато численнішим. Шістдесят людей могли контролювати невеликий район, що вони, власне, й робили. Поки Заза, а саме так звали жінку з сокирою, не розповіла Шраму про порожнє сховище. Це дозволило Зазі швидко стати коханкою Шраму, а бій за модуль допоміг позбутися більшої частини конкуренток. За наступні дванадцять років їхній загін зазнав ще втрат. У тому бою вони справді втратили дві третини бійців, а втративши чисельність, загін Шрама втратив вплив серед мисливців. А ослаблого хижака завжди прагнуть вбити. По суті, ця група людей виживала лише за рахунок віри, що в сховище на них чекає рай.

- Не за просто так, а заради доброї мети! – відповів окулярик. – Вони досі вважають, що сервер не в них під носом, а десь у Європі.

- Хоч там уже нічого й немає, тільки гора радіоактивного попелу, - тихо промовив чорношкірий.

- Слухай, Шраме, а ти справді там був? – запитав у чорношкірого молодий хлопець у чорній куртці з капюшоном. На відміну від інших «білих», колір шкіри цієї людини був незаймано білим, навіть трохи блідим.

- Не віриш? - з сарказмом запитав Шрам.

– Не бачу причин тобі вірити, – відповів блідолиций. – Тобі п'ятдесят років, отже, ти народився вже після війни. Як ти міг побувати у Європі?

- Повір мені, я там був, - сталевим тоном промовив Шрам, даючи зрозуміти, що тема закрита. А якщо дрібний засранець хоче продовжити, може нарватися на невелику чергу з кулемета. Блідолиций посміхнувся, насолоджуючись реакцією Шрама. Ніде він не був, цей чорножопий придурок! Максимум, на узбережжі від «карателів» тікав, трясучи своїми булками.

Всі ці перепалки могли продовжуватися нескінченно, якби за п’ятнадцять метрів не почав із гулом рябити пісок. Щось підійматося з-під піску. Начебто невідоме чудовисько відкривало пащу. Ікла в пащі світилися помаранчевим світлом. Гній, так звали чоловіка з ногами, що гнояться, і комп'ютерник не на жарт злякалися.

- Брама раю відривається! - з усмішкою вимовила Заза, дивлячись на відкритий шлюз.

- За мною! – весело відповів Шрам, обіймаючи за талію Зазу. Разом вони впевнено зробили крок до шлюзу.

Група пройшла у вантажний відсік, який був за шлюзом та невеликим коридором. Старе приміщення не занепало з часом, хоч його ніхто не доглядав. Це пояснювалося тим, що приміщення було герметичним.

– Вітаю! - вимовила в динаміках Аврора, заблокувавши шлюз у коридор. - Мене звуть Аврора, я наглядач цього сховища. Я рада зустріти тих, хто вижив на поверхні.

– Взаємно! – відповів Шрам. - А як ми раді, просто не передати словами! Нарешті в цьому сховищі з'являться мешканці!

– Вибачте, що означає «з'являться мешканці»? - запитала Аврора.

– У тому… – зам'явся Шрам, оточуючі теж були здивовані. Ватажок подивився на Зазу, та лише занизала плечима і вимовила:

– За нашими даними, це сховище 11–01 не заселений.

- Ваші дані застаріли, - сказала Аврора.

– І скільки людей у притулку? - запитав блідолицих, через що удостоївся злобного погляду Шрама. Що він собі дозволяє? Тут перебивати його може лише Заза і те, бо вночі вона це відпрацює. А що він про себе уявив?!

«Хоча, - з сарказмом подумав Шрам, - якщо він любити великі та товсті члени у своїй горлянці, тоді нехай виробляється»

– Одна людина, – відповіла Аврора, чим викликала вибух сміху у всій банди.

- Нас більше, - сказав Шрам.

- Так, - відповіла Аврора. – Але компресорами у цьому приміщенні керую я.

– Що? – перепитав Шрам. За довгі роки життя на пустці він навчився відчувати небезпеку. Це почуття ні з чим не сплутаєш. І зараз він знову відчував. Холод. Невеликий холодок, який розповсюджується по спині, починаючи від попереку. Якщо не взяти себе в руки, він паралізує все тіло, заморозить судини та нерви, і ти станеш простою здобиччю для будь-якого покидька.

- Ви представляєте реальну загрозу для мешканця сховища, тому ви будете знищені, згідно з директивою про безпеку, - сказала Аврора. – Я відкачаю все повітря із цього приміщення. Прощайте.

Вона ввімкнула компресори.

У відсіку почалося творитися казна-що. Паніка, крики та сміх. Блідолиций, скинувши каптур, оголив лисий череп і дико сміявся, валячись на підлозі.

Мурло з кийком взявся щосили бити в шлюз. Жінка з сокирою почала йому допомагати.

Гній та комп'ютерник у паніці почали переривати всі речі у пошуках респіратора.

– Респіратор! – кричали вони у дві ковтки. – Нам допоможе респіратор.

- Нічого він вам не допоможе, - тихо промовив Шрам, - тільки балон з повітрям.

Промовивши це, він глянув на Зазу. Та спокійно стояла осторонь і спостерігала за безумством. На ній була маска, підключена до невеликого балона, що висить на поясі. Жінка помітила погляд коханця і подивилася на нього. Шрам сподівався, що Заза поділиться з ним повітрям, але замість того, щоб махнути йому, Заза лівою рукою вихопила з-за спини пістолет і тричі вистрілила в Шрама. Чоловік втратив рівновагу та впав. Свідомість повільно покидала його. Він зміг помітити, що Заза вистрілила в Гною та комп'ютерника. На них вона заощадила, витративши по одному патрону на кожного. Бугай і баба-сокира помітили це і спробували зупинити її, але кий і сокира ефективні в ближньому бою. Дві автоматні черги зупинили обох. У Шрама більше не було сил, і його голова сама обернулася до внутрішнього шлюзу. Він ще слухав сміх блідолицього, який перервала коротка черга. А зі шлюзу у відсік уже виходили «карателі» та людська постать…