Розділ 12. У Полум‘ї.

Руг дивився на них з неприхованою жалістю і презирством водночас. Мамай таки недооцінив Німого. Бився той, як дикий звір. Синців на лиці Мамая було вдосталь, щоб лице злилось з синім морем. Вони сиділи в кабінеті Руга. Що впадало в очі, це несмак з невміло підібраної розкоші. Дивно, що той взагалі міг платити своїм людям, викидаючи статки на золоті чашки, чи посріблені пера для чорнил. Руг сидів за столом, поклавши на нього ноги. В роті він тримав люльку з котрої клубами підіймався сивий дим.

- Я, здається говорив про речі, — він випустив кільце з рота. — Говорив, що я вирішую, що і коли ви будете робити? Говорив?

Раби промовчали, схиливши голови.

Руг глянув на охоронців, що стояли обабіч дверей.

- Одного з вас ми використаємо, як мішень для стріл. Давно хотів навчити синів стріляти з лука. Питання лише: що робити з іншим?

Раби знову промовчали. Мамай подумки кляв Гро-Мора за те, що він зволікав з підпалом. Коли все почнеться, їм треба якомога хутчіше дістатись до корабля. В Руга багато озброєних людей, тож передбачити наслідки бійні не було можливості. А якщо ще ті два вовкодави спустяться з прив'язі...

- Чому ви побились? — запитав Руг. — Пророк велить мені бути справедливим господарем, тож перед тим, як стратити когось з вас, я все ж зроблю по справедливості.

- Він перший на мене напав! — збрехав Мамай, вперто ігноруючи здивований погляд Німого. — Хочете, я покажу?

Він піднявся з крісла. Охорона сіпнулась, але Руг лише ліниво кивнув. Його веселили спроби Мамая виправдати себе.

- Значить йду я собі до свого місця... — почав козак.

Його слова потонули в загальному шумі. На дворі хтось метушився, а тоді нічну темряву освітили язики полум'я.

Охоронці на мить втратили пильність. Лише на мить, але цього вистачило.

Лівою рукою Мамай ударив найближчого в кадик і ногою в пах. Той з несподіванки схопився за шию і зігнувся навпіл. Мамай потягнувся до шаблі. Інший охоронець кинувся до нього, але на поміч прийшов Німий. Він наскочив зненацька, впившись зубами тому в шию. На стелю бризнула кров.

Мамай вихопив шаблю й ударив руків'ям охоронця в тім'я. Той протяжно застогнав і повалився на землю. Німий вихопив зброю в іншого, вже мертвого, але він все ще намагався перекрити рану.

Руг хотів кинутись на поміч, може хотів вистрибнути у вікно, але все, що вийшло це незграбно впасти з крісла. Підвестись він не зміг. Німий одним тваринним стрибком перемахнув через стіл і придавив його ногами до землі. Кінець шаблі лоскотав горлянку. Втому як вітром здуло і Руг тепер виглядав бадьорим.

Бадьорим, але наляканим.

- Ви не посмієте, — тремтячим, чи то від страху, чи то від обурення голосом промовив він. Краплі поту тепер ріками стікали по ньому.

- Де ти тримаєш арсенал? — Мамай сів на край столу.

Взяв люльку, затягнувся. Від тютюну, котрий той не курив ось вже пів року...

Пів року, пройшло від коли Мамай потрапив у рабство. Так ось, від тютюну в нього попливло в голові, але козак вирішив, що раз їм не вибратись живими, то хоч затягнеться перед смертю.

Руг мовчав. Він гарячково обдумував варіанти розвитку подій.

- В тебе дві собаки. — Мамай потряс головою, щоб перед очима перестало плисти. — Чотирнадцять охоронців, не рахуючи ще двох, котрі носяться з твоїми байстрюками. Нас тридцять сім і дванадцять жінок з дітьми. Шанси невеликі звісно ж, але і нам втрачати нічого. Більшість твоїх людей зайняті гасінням пожежі. Або ти показуєш нам де арсенал, або я велю німому зайти в кімнати де живуть твоя жінка з дочкою. Вмирати вони будуть повільно, я обіцяю.

- Ти не посмієш! — в Руга затремтіли губи. — Ти не можеш так вчинити!

- Я річ, забув?! Я не людина, а раз я не людина то й людяності від мене не чекай. А тепер показуй де арсенал.

***

Гро-Алор з Джалалієм вже чекали його перед огорожею з частоколом. Мамай вів Руга, приклавши шаблю тому до горла. Німий тягнув дві торби зі зброєю. Шаблі, ятагани, сокири, списи, пістолі.

Джалалій одразу радісно потер руки, вихопивши ятаган. Гро-Алор  поміряв сокиру і взяв у Німого одну торбу.

- Довго ви.

- Так вийшло. Де Гро-Мор?

- Думає, як спустити корабель на воду. Рабів змусили гасити поля, але кількох вони не дорахуються.

- Треба озброїти їх. Скоро виникнуть підозри.

- Хитро ти все провернув, козаче.

Він кивнув Німому і вони понесли зброю до людей Гро-Мора.

- Так ти козак? — запитав Руг. — Я б відпустив тебе, якби знав.

- Ні, не відпустив би. Перерізав би мені горло і кинув би за борт в море. Не тримай мене за дурня, Руг. Тому в рабство беруть або простих селян, або дикунів: бояться, що козаки зможуть керувати кораблем. А я зможу, я вмію.

- І що з того? Навіть, якщо в тебе вийде вирватись звідси, ти не пропливеш повз кораблі яничар, що охороняють територію острівного народу. Тебе повернуть в рабство. В кращому випадку.

- І на це в мене є вирішення. А тепер крокуй.

Мамай штовхнув Руга в спину. Вони йшли до палаючого поля. Мамай відчув смертельну втому. Шабля незручно сиділа в руці. Занадто довго Мамай не тримав зброї в руках. Босі ноги боляче крокували по піску. Ось вони вже бачать рабів, що марно намагались погасити вогнище. І не допомагали крики охорони. Нічого не допомагало. Язики полум'я освітлювали все наче днем.

Хтось з охорони побачив їх. Штурхнув ліктем товариша і показав на них. Мить і всі забули про рабів і кинулись до них. Мамай посадив Руга на коліна. Лезо шаблі вп'ялось тому в горлянку.

- Скажи їм опустити зброю! — наказав козак. — Ти ж не хочеш померти від руки раба.

- Вбийте його! — Заволав Руг. — Він...

Мамай смикнув лезо шаблі й по шиї потекла цівка крові. Руг смикнувся, але зупинився, коли лезо міцніше вп'ялось йому в шию.

- Я схожий на жартівника?! — прокричав козак. — Кладіть бісову зброю, або рана стане глибше!

Ніхто не думав здаватись. Але і наказ Руга ніхто особливо не поспішав виконувати. Всі знали закони султанату: коли вмирає господар, той хто причетний до смерті й сам втрачає голову. Буквально. Кати в бусурман роботу виконували з особливою завзятістю.

Хтозна, чим би все закінчилось, якби Гро-Мор і його дикуни  не хотіли помсти. Мамай почув позаду крики та верески. Дикуни розмахуючи ятаганами та сокирами неслись до них, жадаючи бусурманської крові.

Охорона на мить розгубилась, але цієї миті було достатньо, щоб їх затисло між навалою кровожерливих рабів та вогнищем. Закипів бій, нічна земля освітлена вогнем, окропилась новою кров'ю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.