Вигнанець. На Чужині.

Ярило спокійно сидів у його кріслі з запаленою свічкою на тумбочці біля ліжка. Поруч, на тумбочці лежав його пістоль. На колінах він тримав коротку абордажну сокиру. Жовтий вогник свічки відблискував у лезі, витанцьовуючи в усі боки. Татуювання на лиці наймолодшого члена піратської ради тепер здавались темними.

- Мені вже набридло тебе чекати, — чесно зізнався він. — Ще б трішки і я пішов би геть.

- Чим зобов'язаний? — Мамай не поспішав ховати шаблю.

Звісно один з чотирьох законів забороняє заподіювати шкоду гостю у твоєму домі. Але цю конуру, домом вважати було тяжко, а Ярила він не запрошував.

- Чув, Дикун Лео вирішив привітати тебе зі званням капітана і членством в нашій раді, — Ярило всміхнувся, демонструючи ряд білих зубів. — А ти швидко знаходиш нових друзів.

- Вони самі мене знаходять. Навіть в гості заходять без запрошення.

Ярило коротко реготнув. Мамай тим часом прикинув, чи встигне Ярило дістатись до пістоля, чи просто кине в нього сокирою. Шанси були рівні. Мамай міг би одним стрибком дістатись до того...

- Я знаю, що тобі запропонував Лео. Знайти корабель і притарабанити йому те, що ти там знайдеш.

- Якщо ти знаєш, то для чого прийшов?

- Простягнути тобі руку допомоги. Тобто, я б не приходив, але старий попросив тебе навідати.

- Арес? — сказати, що Мамай був щиро здивований, значить не сказати нічого.

Він на мить забув про підрахунок своїх шансів проткнути Ярила шаблею.

- Я не знаю його планів, але старий дбає про тебе. А я турбуюсь про нього. Та й твоя кандидатура видається кращою ніж Гро-Мора.

Мамай виглянув за двері, але на вулиці нікого не було. Зачинивши їх, Мамай сів на своє ліжко.

- Перестань говорити загадками, Ярило! Чого тобі потрібно від мене? Щоб я відмовився!? Чудово, тоді заплати мені три тисячі динар, щоб я віддав борг Гро-Алора!

- Не три, а дві тисячі, — Ярило знову не зміг стримати усмішки.

Він з батьківською любов'ю водив пальцями взад вперед по своїй сокирі, не зводячи погляду з палаючої свічки.

- І я не казав, що хочу, щоб ти відмовився. Навпаки, я хочу знати, що саме шукає Лео, і для чого. Або для кого.

- Варіант: золото для себе коханого, ти не розглядав?

- Мамаю, ти наче здаєшся кмітливим, а не розумієш очевидних речей. Або вдаєш, що не розумієш. Був один корабель. ОДИН. Галери з золотом супроводжується хоча б двома фрегатами. Та й в такий час султанські адмірали не випустять туго набитий золотом корабель з пристані. Море зимою, як не замерзає, то штормове. Та й Лео такі експедиції влітають в копійку. Для чого йому інше золото, котре він матиме, доки є ігровий клуб?

- Тоді що має, бути на кораблі, що виплив сам один і ще й зробив немаленький гак?

- Ось цього я й не знаю, але дуже хочу дізнатись. Там має бути щось важливіше за золото. Якась рідкісна знахідка. Не впевнений, що й сам Лео знає. Але раз він відправив Гарпію за тим кораблем, обдуривши перед тим Раджу, значить воно того варте.

Мамай промовчав. Він перебирав у голові, що це може бути, хоч знав, що це марно. Здалось би повернутись до Лео і поставити кілька запитань, проте часу повернути борг Гро-Алора не так багато.

- Навіщо це Аресу?

- Мамаю, ніхто не знає, звідки в Лео ці відомості. Якби Раджа не тріпав язиком, ми б навіть не здогадувались. Наші люди в закладі повідомляли, що Лео шукає якийсь артефакт. Проте, знаючи рівень освіченості більшості піратів, це може бути, що завгодно. Але коли ти зайшов до нього, а Бусурманський Диявол не повернувся, я зрозумів, що...

- Дай, відповідь на кляте питання! — перебив Мамай. — Навіщо це тобі, чи Аресу? Для чого старому це?

- Ти не слухаєш.

- Бо ти намагаєшся замилити мені очі.

- Старий хоче знати, що шукає Лео! Все! Більше я сам не знаю. Особисто я переймаюсь, чи не привезеш ти сюди щось, що змусить сюди плисти весь флот яничар. Або що змусить нас плисти звідси.

- Так чому ж не відправите когось від себе?

Ярило якийсь час дивився на двері. Тоді обережно загасив пальцями свічку. Заговорив він вже тихіше.

- А ти для чого? Ти хіба не в піратській раді? Але правда твоя: Фаринг з Гро-Мором вирішили, що потрібен ще хтось. Гро-Мор відчалить через два-три дні...

В Мамая аж закалатало під серцем. Жили на шиї напнулись. Не було потреби говорити.

- Ось чому старий послав мене до тебе, і ось чому я тут. Гро-Мор не буде дивитись, як ти його обійдеш. Він не стерпить ганьби. Він пришле когось зі своїх людей, щоб здихатись тебе. Твої друзі зайняті, ти тут один...

В цей момент двері відчинились. В конуру Мамая забігло двоє людей з ножами напоготові. Мабуть, вони подумали, що Мамай знову нап'ється і засне.

Ярило підхопив з тумби пістоль і вистрелив. Один з них схопився за живіт і повільно повалився лицем вниз. Інший не розгубився і зник за дверима, залишивши товариша стікати кров'ю.

- Ніхто не має знати, що я тут був! — гаркнув Ярило.

Він не дивився на Мамая, але козак все зрозумів без слів.

***

Пірат швидко біг по дерев'яних дошках, петляв між маленькими будинками. Холодне повітря роздирало грудну клітку зсередини, але як тільки він сповільнювався, то чув позаду кроки Мамая.

Бігав козак швидко. Сірко гарно виховав його колись. Хоч Мамай був не в найкращій формі, але пірата він повільно наздоганяв. Той знову повернув за ріг. В жаркий день там були б торговці фруктами, але сьогодні не було нікого.

Мамай не відставав. Він знав, куди прямує пірат.

Чоботи та шерстяний плащ тріпотів на вітрі й вказував Мамаю потрібний напрямок, коли той повертав на іншу вулицю. Вітер нещадно бив в лице, позбавляючи його змоги прицілитись. Якби не час проведений тут, Мамай би давно заблукав серед, на перший погляд, непримітних нічим хатин. Але для нього вони давно втратили свою подібність.

Головна площа в затоці Воронів була пірсом півкругом з видом на вихід в море. Інколи тут бувало красиво, особливо спостерігати за заходом сонця. Тепер там стояли лише кораблі, чекаючи змоги вийти в море.

Пірат намагався заховатись на одному з них. А караульні Ареса не дозволять Мамаю схопити того. Кінець кінцем Ярило ризикував, щоб попередити його.

Може пірат би й розчинився серед кораблів, чи знайшов би порятунок в одній з домівок.

- З дороги! — Хаграст якраз виходив з-за рогу, коли пірат наштовхнувся на нього.

Хаграст завжди бував швидкий на руку, тільки привід дай. Ось і зараз, він передбачив можливе зіткнення і зустрів пірата плечем. А коли той впав на землю, просто почав бити його ногами.

Мамай закричав, щоб той припинив, але вітер забрав його слова і викинув геть. Доки козак добіг, Хаграст вже обхопив голову пірата своїми дебелими руками та бив того обличчям об дерев'яний пірс під ногами.

Мамай зупинився. В грудях шалено калатало серце, а сама грудна клітка немов зменшилась, готуючись сплющитись. Подумки вилаявся, що спізнився. Не потрібно було особливих знань з медицини, щоб зрозуміти, що все скінчено.

- Слідкуй! За! Клятою! Дорогою! — волав Хаграст, перетворюючи лице того в суцільне місиво.

- Він вже тебе не почує. — Мамай заховав шаблю в піхви.

Хаграст повернув до Мамая єдине вціліле око. Від вітру його смуглява шкіра аж посиніла. Він лише міцніше натягнув шапку на голову. Він відійшов від тіла на крок, навіть не до кінця усвідомивши, що наробив.

- Дідько! Він хоч не з твоєї команди? — Хаграст зніяковіло всміхнувся.

Побачивши заперечний кивок голови козака, він додав.

- То допоможи скинути його у воду, доки нас не знайшли!

- Тіло спливе. Течія викине його до пристані.

- Доки вони розберуться, хто це, нас тут не буде.

Мамай знизав плечами. Робити було нічого і він, обшукавши кишені нападника, схопив його за ноги й поволочив до води. Хаграст схопив того за руки.

- На три!

Вони розгойдали покійника і дорахувавши до трьох, відпустили. Тіло пролетіло трішки далі, ніж вони розраховували й перед тим гупнулось в борт пришвартованого корабля. Вода бризнула аж до них, коли покійник нарешті зник з очей.

- Нас тут не було! — Хаграст смачно плюнув у воду, проводжаючи того поглядом.

- В мене в домівці ще один з діркою в животі.

- Ну то вже твоя проблема. Скажеш, що грабіжник, а іншого ти не наздогнав. А мені потрібно залягти на дно.

Він вже зібрався йти, але Мамай притримав його за лікоть.

- Заляжеш. У мене на кораблі, як член команди. Лео тебе не повідомив, тож можеш або піти до нього, або повірити мені на слово. В будь-якому випадку чекаю тебе завтра на пристані. Без запізнень.

Хаграст відкрив рот, щоб щось сказати, але йому забракло кисню, або слів, тож він лише стояв, розводячи руками й силкуючись не то вдихнути, не то щось сказати.