Розділ 20. Команда.

- Йди геть! Благаю! Йди геть і не повертайся!

Вона знову і знову навідувала його уві сні. Щоразу ближче і ближче. Щоразу Мамай був німим спостерігачем. Його крики лунали лише всередині його голови. Вона цього разу повернулась, підняла голову.

І сон зник.

***

Хвилі плавно колисали корабель. Він тихо підіймався та опускався вниз, підкоряючись темній воді. Чайка викликала ностальгію в козака і сміх в оточення. Мамай лише пропускав жарти повз вуха від всіх присутніх.

Гро-Алор і Джалалій стояли обабіч, з острахом переглядаючись між собою. В обох в голові крутилось всього одне питання: а чи не збожеволів капітан?

- Ти це серйозно? — Хаграст ніколи не відрізнявся терпимістю.

- Цілком.

- На оцьому кориті? Може краще візьмемо одну велику діжку...

- Ти закінчив?

Мамай навідріз відмовлявся слухати. Та зізнаватись, що вибір був між старою бригантиною, і невідомо як плавучою шхуною, в котрій дірок було більше ніж в решеті, в плани не входило.

Чайку прибило до їхніх вод зовсім недавно. Її зібрались розібрати на дошки, але Мамай одразу ж присвоїв її собі. Вона не вимагала великої команди, була досить маневрова і швидка. Весь день її укріплювали, як могли. Навіть озброїли кількома гарматами — по шість з кожного боку.

Мамай не звертав увагу на кпини: вночі та в тумані їх кораблик буде немов чорний кіт в темній кімнаті.

- Ми не маємо достатньо міці протистояти кораблю яничар! — пояснив Мамай тим членам команди, котрі все ж залишились. — Тож не бачу причин навіть намагатись. А ось підкрастись непомітно і перерізати їм горлянки, доки вони спатимуть. Кінець кінцем так козаки і палять бусурманські міста, позбавляючи вас, вошистих недоумків, котрих випадково не витерли об штани, заробітку і додаючи клопоту.

Пірати згідно закивали. Одне за одними вони крокували по пірсу, підходили та потискали руку Мамая, признаючи його за свого капітана.

Джалалій стояв позаду з журналом, пером і чорнилом, щоб ті могли записатись.

- Я не вмію писати, — часто лунало. 

Ще частіше, супроводжувалось харканням, або колупанням в носі.

- То твоя ставити хрестик і забиратись до дідька. Капітан чекати тебе завтра на світанку.

Це не дивувало нікого. Під дружній регіт пірати ставили недолугі хрестики і йшли геть, віддаючи Мамаю поклони.

- Я не вмію читати, — лунало кілька разів.

- Де твоя народитись!? В стаді баранів? Твоя йти звідси, а я сам поставити хрестик за тебе, шляк би твоя трафив.

Процесія тривала недовго, але такі були правила. Капітан укладав з командою договір. Пірати мали слухати накази. Капітан забезпечувати їх золотом. Мамая добре знали, тож йшли лише ті, кому були потрібні гроші, або ті, кому було потрібно забратись геть з затоки Воронів.

Тих, хто мав крихту розуму, чи керувався самозбереженням, в той день на пристані не було.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.