Мандаринові гурмани

«Буревісник» прибув в сусідню галактику і зупинився неподалік від супутника потрібної їм планети, який впливав на її обертання і стабілізував кліматичні умови. Аланія з Роні вже вийшли з каюти, в якій вони провели кілька годин, і тепер прямували до вантажного відсіку. Дорогою рейдерка пояснила коханій, що міжгалактичний зорельот не буде приземлятися на планеті, де мешкають мандаринці, позаяк це було б надто затратно, через гравітаційне поле, яке значно відрізнялося від їх рідних планет. Та й привертати до себе зайву увагу дикунів було нерозумно. І хоча на цій планеті ще навіть не задумувалися над розробкою космічних технологій, проте деякі з місцевих аборигенів доволі швидко розвивалися у напрямку вивчення зоряної системи.

— Ми полетимо туди на паладусі, — з усмішкою додала Аланія, підводячи Роні до маренговошкірої тварини з широким гребнем на голові. — Знайомся, це Боґрана.

— Привіт, красунечко!

Вейтеронка погладила її по носі, відчуваючи під пальцями шерехавату й гарячу на дотик шкіру. За веєрним кістяним наростом знаходилася обладнана за останніми технологіями капсульна кабіна з багажним контейнером позаду. Вона була прикріплена до масивної шиї тварини і мала забезпечувати безпечне переміщення у відкритому космосі, а також вхід в атмосферу.

— А де інші паладуси? — роззирнувшись довкола, спантеличено запитала Роні.

— Решта рейдерів покинули зорельот зо дві години тому. У них свої завдання, у нас свої, — пояснила Аланія.

— Я думала, що ми будемо на тій планеті не самі, — насупилася вейтеронка, починаючи нервувати. — А що, як ті дикуни вирішать на нас напасти?

— Не хвилюйся, кохана. Мандаринці завжди привітно зустрічають своїх богів, — реготнула рейдерка. — І не забувай, що я можу підкорити їх своїй волі, якщо хтось з них почне поводитися агресивно.

— Ну, добре, — помітно розслабилася Роні, хоча в її голосі досі вчувалися тривожні нотки.

Аланія взяла наречену за руку, зазираючи в фіалкофі очі, і вкрадливо запитала:

— Ти ж мені довіряєш?

— Так, моя люба. Як нікому в галактиці!

Роні поцілувала її в знак довіри.

— Тоді вперед до пригод! — натхнено вигукнула лонґрійка.

Підкорюючись ментальному наказу, Боґрана поклала голову на підлогу, щоб вони могли забратися в середину кабіни. Двері розгерметизувалися і до їх ніг виїхали сходинки.

— Ходімо, люба. Скоро ти все побачиш на власні очі. І запевняю тебе, захочеш повернутися сюди знову.

— Я перша на борт! — радісно пискнула Роні і, під сміх Аланії, вибігла сходами вгору,

Вони зайняли свої місця, Чорна Блискавка поклала долоню на панель керування, під'єднуючись до зв'язку з рубкою пілотів.

— Ларґусе, ми готові до вильоту!

— Зрозумів! Вводжу координати... Запускаю активізацію магічного телепору.

Під арковою конструкцією почало згущуватися повітря, скручуючись у вир. Боґрана підвелася на лапи і нетерпляче попрямувала до сяючого порталу. За якусь мить він всмоктав їх і викинув біля планети, яка вражала своєю красою. Вейтеронка із захватом розглядала різнобарвну поверхню, соваючись в кріслі від нетерплячки побачити усе зблизька.

— Тут так багато води! Навіть на Качубару її менше, хоча це курортна планета.

— Вода переважно солона, моя люба. І по її поверхні плавають такі собі кумедні дерев'яні човни з парусами.

— Нічого не зрозуміла але звучить дуже цікаво, — хихікнула Роні. Вони пролетіли трохи далі і вона знову запитала: — А що це ось там?

— Пустеля з унікальною флорою та фауною. Там живуть чорношкірі аборигени. Наступного разу ми зможемо провести там вікенд, якщо ти забажаєш.

— Звучить заманливо. — Жадібна до знань вейтеронка поглянула на кохану. — А де живуть мандаринці?

— На іншому континенті. За п'ять хвилин будемо там, — осяяла рейдерка її білосніжною усмішкою і спрямувала Боґрану униз.

Вони почали входити в атмосферу з пухкими білими хмарками. Очі трохи засліпило від полум'я, а коли тертя зменшилося рак'хе помітили дивних істот, які ширяли під ними. Їх тіла були вкритими брунатним пір'ям. Роні попросила Аланію пояснити значення незнайомого слова, але вона їй сказала, що краще один раз побачити чим спробувати це описати. Вони пронеслися на шаленій швидкості над помітно меншими водоймами. Рейдерка знизила трохи швидкість, щоб Роні мала змогу роздивитися кораблі. Вейтеронка від душі пореготала над занадто повільними та примітивними засобами пересуванням дикунів, і тепер вони вже пролітали над безкраїми зеленими лісами.

— А тут хто живе?

— Доволі агресивні індивіди, від м'яса яких тхне болотом. Тому ми їх ніколи не беремо. Вони мешкають у землянках і постійно воюють з сусідами.

Незнайомих слів ставало дедалі більше, а мандрівка все цікавішою. Аланія завбачливо зробила невеличкий гак, щоб погодувати Баґрану, якій болотяники були до смаку. Тварина на льоту вполювала нажаханого аборигена, який щено зарубав подібну собі істоту, і тепер вони прямували у бік земель мандаринців. Різноманітної форми помешкання та будівлі, які допомагали покращити рівень життя дикунів; аборигени в блискучих металевих одежах, які верхи їздили на дивних тваринах — все це виглядало доволі цікаво й захопливо. Роні без упину сипала запитаннями, Аланія з щирою усмішкою відповідала на них.

Баґрана знизилася і тепер летіла над довжелезною кам'яною стіною з вежами, яка проходила через гірські райони, долини, пустелі та ліси. І за деякий час вони приземлилися посеред поселення з вигнутими червоними стріхами. Дерев'яні споруди були прикрашені витонченими різьбленнями та панно із паперу, на яких були зображені істоти віддалено схожі на рак'хе. До паладуса позбігатися аборигени, одягнені в яскраві одежі і широкополі головні убори. Як і казала Аланія, мандаринці виглядали привітними і щасливими через їхню появу. Вони осипали квітами Баґрану, без упину щось радісно вигукували, а тоді послужливо розступилися, пропускаючи дебелого вузькоокого тельбаня в одязі з більш багатими візерунками та вишивкою. На його голові була кумедна висока шапка овальної форми. Мандаринці, які крокували обабіч нього, обмахували товстуна красивими розмальованими віялами. Вочевидь він був тут за головного.

— А ось і работорговець з'явився, — підтвердила здогадку вейтеронки Аланія, відкриваючи шлюз кабіни. — Ходімо до них. Прийшов час познайомитися з місцевою кухнею.

Коли рак'хе спустилися до аборигенів, вони заспівали на незрозумілій мові. Їхні самиці танцювали, виконуючи кумедні рухи. На це не можливо було дивитися без усмішки.

Тримаючи Роні за руку, лонґрійка звернулась до неї:

— От бачиш, кохана, мандаринці абсолютно безпечні.

— І тааакі апетитні, — облизнулася вейтеронка, — Особливо цей работорговець в красивій обгортці.

Аланія зареготалася, цілковито погоджуючись з нареченою.

— Ми заберемо його з собою, — пообіцяла вона їй, цілуючи пальці. — Він стане весільним подарунком від мене.

— А він не буде пручатися? — виказала сумніви Роні.

— Я про це подбаю, моя люба, — постукала двома пальцями по своїй скроні лонґрійка.

Черевань поманив за собою шановних гостей, белькочучи щось, певно розповідаючи, який він радий їх бачити. Ідучи за ним, рак'хе пройшлися по кам'яному місточку, під яким був ров з прозорою водою. В ньому плавали красиві лускаті істоти з яскравим забарвленням і різноманітними візерунками. Слуги трималися на відстані й щоразу вклонялися їм, коли рак'хе дивилися на них.

Так, крок за кроком, вони невдовзі опинилися посеред мальовничого заквітчаного саду з маленькими деревами, тонкі стовбури яких були вигнуті, наче скам'янілі в бойовій стійці наґґа'рі. Щебетання пернатих істот, зачинених у позолочених клітках, створювало приємну атмосферу. Аланія підвела кохану до співучих крихіток.

— Аборигени називають їх птахами. Вони вкриті пір'ям, про яке ти у мене запитувала.

— Які вони гарненькі! — вразилася вейтеронка. — Ми можемо їх узяти з собою?

— Вони не переживуть переліт, моя люба, бо у них занадто короткий термін життя. Навіть мандаринці помирають від старості під час перельоту, хоча деякі з них доживають тут до вісімдесяти і навіть ста років.

— Так мало живуть?! — збільшилися у подиві очі допитливої слухачки.

— Так, моя люба. По міркам цих аборигенів ми вважаємося безсмертними. Певно через те що у них такий швидкоплинний проміжок від народження до смерті, вони такі недорозвинені і дуже плодовиті.

— Що ти маєш на увазі? — запитала Роні, міцніше стискаючи пальці Аланії в пориві дізнатися більше про місцевих мешканців.

— Скоро ти сама все побачиш і зрозумієш.

Работорговець жестом запросив своїх божественних гостей присісти за широкий стіл, що стояв під накриттям з вирізбленими з дерева стовпами у вигляді драконів. Саме за цих істот мандаринці сприймали рак'хе. Довкола Роні з Аланією заметушилися слугу, підносячи на розносах різноманітні страви. Вони були красиво оформленими і дуже смачними.

Коли їх нагадували, работорговець повів їх у інший дворик з фонтанами і посадив на розшиті срібними нитками м'які подушки. На столику з'явилися напої і фрукти, які дуже сподобалися Роні. До них приєдналася самиця работорговця з усім їхнім виплодком — вони були такими ж гладкими, як господар обійстя.

За воротами почувся якийсь лемент. Роні запитала в Аланії:

— Що відбувається?

— Зараз нам почнуть показувати товар.

І справді, озброєні аборигени почали виводити закованих у ланцюги мандаринців та інших аборигенів, які відрізнялися від них розрізом очей та кольором шкіри. Серед них були навіть діти, які нажахано роззиралися довкола. Рум'янощокі виплодки работорговця почали кидатися в них їжею та реготати. Схоже їх дуже веселила ця розвага. Посміхнені батьки навіть не намагалися втихомирити своїх сімох недоумків через обурливу поведінку. Тільки мовчки набивали пельки їжею і втішено хитали головами.

— Їх ми теж заберемо! — безапеляційно заявила Роні.

— Саме це я і збиралася зробити, люба, — з усмішкою запевнила її рейдерка встаючи на ноги. Вона подала їй руку, допомагаючи підвестися. — Ці товстуни, навідміну від худющих рабів, краще перенесуть переліт через жирові відкладення. Помітно схуднуть але так навіть краще. Адже тобі більше подобається дієтичне м'ясо?

— Саме так, — розпливлася щасливою усмішкою Роні. — Ти така дбайлива у мене, — цмокнула Аланію в уста. — Я вже готова повертатися додому. Не можу дочекатися, коли ми зостанемся на одинці в тій зручній каюті.

— І що ми там будемо робити? — грайливим голосом запитала лонґрійка.

— Наганяти собі апетит, — захихотіла Роні, ведучи її у бік зорельота.

Мандаринці сомнамбулами покірно йшли за рак'хе, яких аборигени знову осипали квітами. Як тільки вони сіли в кабіну, озброєні охоронці здійснили акт масового самогубства.

— Тепер раби стануть вільними? — запитала в Аланії вейтеронка.

— Ні, моя люба. Ці дикуни ніколи не міняються. Вони переріжуть один одного, а переможець займе місце колишнього володаря. Коли ми знову сюди повернемося все повториться за подібним сценарієм.