Солодкий присмак кохання

Ввійшовши до Златиної квартири, Мія роззирнулась- помешкання подруги виявилось затишним та комфортним.

Злата з'їхала від батьків пів року тому, знявши цю квартиру-студію неподалік свого місця роботи. В просторій кімнаті справа стояли два дивани один навпроти одного з милими подушками, між ними був невеличкий білий журнальний столик, зліва всю стіну займала робоча кухонна поверхня з навісними шафками, плитою та витяжкою над нею, вглибині виділить двері санвузла. На стінах висіли картини із зображенням тварин, квітів та натюрмортів, на підвіконні стояла ваза з засушеними квітами, ледь прикрита шторками в квіточку.

Мії сподобалось у Злати - світло, просторо, мило і оформлено в стилі прованс.

- Роздягайся та проходить,- промовила подруга.

Мія зняла куртку та взуття і зайшла до середини просторої кімнати.

- Заходь, крихітко, не соромся,- раптом промовив хтось в дальшому кутку кімнати голосом ...Захара.

- Захар?- здивовано промовила Марія.- А як ти сюди потрапив?

Ззаду почувся завалений сміх Злати.

- То не Захар.

- Але як? Голос так схожий!- здивовано промовила Мія, обертаючись до подруги.

- Знайомся, це мій папуга какаду Зефір,- сказала Злата, підійшовши до клітки, яку Мія відразу і не помітила.

В ній гордо сидів великий білий папуга, перебираючи лапками на дерев'яному сідалі.

- А чому Зефір?- здивовано запитала Мія у подруги.

- Тому що повністю білий, як зефірка.

- І правда, - розсміялась Мія.- Дотепно. Є ще якісь сюрпризи, про які я маю знати?- жартівливо поцікавилась вона.

- Хмм. Ну, не рахуючи привида Міші, що приходить до нас вночі, відьми Азалії, яка дзвонить мені щодня поспілкуватись по магічному секретному телефону, щоб випадково не підслухав той самий привид Міша чи домовик, думаю більш нічого.

- Та ну тебе! - розсміялвсь Мія.

- Бачиш як в мене весело,- продовжила жартувати Злата.

- Ой, який милий!- промовила Мія, зміюючи тему розмови, адже саме побачила коричневого кучерявого песика породи карликовий пудель, що лежав на одному з диванів. Мабуть він лише тільки прокинувся, адже сонної позіхав. Потім малий красунчик зістрибнув на підлогу та радісно підбіг до дівчат.

- А це мій Марсель,- промовила Злата, ставши на коліна та гладячи песика за вухом. Той радісно лащився та ліз на руки.

- Такий класний,- промовила Мія.- Давно він в тебе?

- 8 грудня буде рік,- відповіла Злата.

- Ой, 8 грудня, як і в мене!- сказала здивовано Марія.

- Це ж треба,- засміялась Злата.- Марсель дійсно класний- розумний, кмітливий, грайливий та вигадливий. А ще він надзвичайно люблячий та прив’язаний до мене, страшенно не любить бути один.

- Гав!- промовив Марсель, ніби підтверджуючи слова хазяйки.

Дівчата дзвінко розсміялись. Потім Мія підійшла і теж погладила Марселя. Трошки погравшись з малим пустуном, дівчата піднялись з колін, і Злата промовила:

-Міє, зараз будемо обідати. Поки я готуватиму, ти можеш розкласти речі в шафу.

З цими словами господиня дому пройшла до невеличкої шафи-купе та показала на декілька полиць:

- Це твої, а взуття можеш поставити на нижні полички.

- Дякую, Злато,- промовила Марія.- В тебе дуже мило.

- Я старалась,- віджартувалась дівчина.- Ти любиш пасту з морепродуктами? Звісно, ти італійка, то маєш любити, але про всяк випадок уточнюю.

- Так, не відмовлюсь,- сказала Мія, розкриваючи валізу з речами. Потім вона вправно порозкладала речі і взуття у шафу та приєдналась до подруги.

- Давай допоможу,- запропонувала Мія.- Чотири руки все ж краще, ніж дві. Швидше впораємось.

- Ніяких "допоможу",- категорично промовила Злата.- Ти моя гостя, з дороги, відпочивай. Я все сама зроблю. Ще встигнеш наготуватись. До того ж я хочу, щоб ти скуштувала пасту, приготовану в Україні, і порівняла чи відрізняється вона чимось від вашої, італійської.

- Ти хочеш, щоб я була типу суддею на кулінарному шоу?- пожартувала Мія.

- Саме так, вгадала, - підтвердила Злата.

Потім вона взялась готувати вечерю. Злата виявилась вправною хазяйкою, і вже через годину дівчата обідали, смакуючи пастою з морепродуктами, салатом з помідорчиками через, сиром Моцарелла, руколою, базилікою, заправлений оливковою олією, та свіжим французьким багетом.

- Дуже смачно,- винесла вердикт Мія, покінчивши з обідом. - Що я можу сказати? В Україні готують особливо- з українською душею. Ніде так я ще смачно не обідала.

- Серйозно? - запитала щасливо Злата.- Ще скажи, що в Італії не так смачно, от точно не повірю!

- В Італії все має інший смак, розумієш? Там своя атмосфера, італійський дух, багато спецій. А тут все інакше. І там, і тут смачно.

- Добре-добре. Я зрозуміла, нічия,- примирливо промовила Злата, посміхаючись.

- Саме так,- відповіла Мія, теж поміхнувшись у відповідь.

- Добре, відповідь приймається,- сказала Злата.- Слухай, ти казала, що шукатимеш роботу і я тут подумала, а чому б тобі не попрацювати у Захара? Я говорила з ним на цю тему, він згоден.

- Правда? Це було б чудово! Дякую тобі, Злато. Ти просто янгол.

- Ага, з ріжками,- засміялась подруга Мії.- От і добре, що ти згодна, завтра ж скажу Захару. А тепер я думаю тобі слід відпочити з дороги. Я зараз постелю.

- Дякую, Златочко. Що б я без тебе робила?

Лежачи на пухкій подушці, Мія вже вкотре подумала, як же їй пощастило, що вона зустріла саме Злату Вогневу. А потім думки кудись зникли, поступившись місцем легким білим хмаринка, що понесли дівчину в країну Сну.