Солодкий присмак кохання

Єгор Ігорович Сікорський, генеральний директор великої успішної будівельної фірми "BudSvit", що мала філії не лише в столиці, а й в інших регіональних містах країни, сидів у своєму кабінеті, обдумуючи черговий грандіозний проєкт.

Молодий чоловік відкинув голову назад на зручне сидіння стильного офісного крісла та зітхнув- щось сьогодні не думалось про великі проєкти, які б могли принести величезний прибуток. Перед очима чомусь була незнайомка з ліфту. Вона була така тендітна, мила, а ще дуже приємно пахла...шоколадом та ваніллю. Смаглява красуня так і випромінювала емоції, пристрасть та красу. Її волосся кольору темного шоколаду було таке густе та шовковисте, що так і хотілося доторкнутись до нього пальцями, а темні шоколадні очі неначе так і заглядали в саму душу. "Така собі кавою з молоком,- подумки виніс вердикт Єгор.- І звідки вона така взялася? Вона неначе була просякнута сонцем, його теплом, неначе сама випромінювала сонячну енергію. Поруч з нею у ліфті він відчував просто спеку. Цікаве відчуття, треба сказати.

Він здивовано потер перенісся, адже з ним таке було вперше, зазвичай він, як великий біг бос, був весь у справах рідної фірми. Це був темноволосий шатен двадцяти дев'яти років з гарними темними очима, квадратним підборіддям з ямочкою та ледь помітною темною щетиною, що надавала йому привабливості, а діловий костюм та біла сорочка сиділи на тілі чоловіка просто ідеально. Дорогий годинник на руці та класичні чорні черевики доповнювали стильний образ Сікорського.

Тим часом думки Єгора плавно перетікли в інше русло- молодий чоловік задумався про поїздку з друзями Захаром та Жаном на кубок світу з біатлону, що мав відбутись на початку березня в чеському містечку.

Єгор з дитинства вмів добре кататись на лижах, тож батьки вирішили віддати його на біатлон. А щоб не було сумно одному ходити на тренування, хлопець запропрнував найкращому другу Захару Костенку ходити разом. Той погодився, адже вони були друзі нерозлийвода, та й Захарко любив спорт і швидкість.

Варто зазначити, що батьки Єгора та Захара не прогадали- хлопці мали безліч медалей різного гатунку на регіональних змаганнях та навіть на змаганнях світового рівня. Єгор був сильним біатлоністом, номером один в команді серед чоловіків, та й Захар був один з найкращих серед біатлоністів в національній чоловічій команді. Як любив казати їх тренер Микола Григорович Бондарчук "хлопці були поціловані богом". При згадці про улюбленого тренера Єгор Сікорський посміхнувся- ех, хороші були часи...

Та не тільки медалі дав хлопцям біатлон, а ще й гарну спортивну статуру, широкі плечі, підкачані руки та ноги. Словом, справжні красені. Пропали всі дівчата!

Але, на жаль, років п'ять тому через травму коліна Єгор мусив розпрощатись з біатлоном. Захар завершив займатись біатлоном ще раніше- закохався, тому на тренування зовсім не було часу. Але іноді друзі полюбляли їздити на змагання тепер вже в якості глядачів, адже біатлон- це назавжди! Єгор згадав свої відчуття, коли він їхав на лижах- вітер свистів у вухав, тіло немов би летіло, відірвавшись від землі, Єгор немовби зростався з лижами і був з ними одним цілим. Ці відчуття, кайф від лижнього спуску з гори, від їзди на лижах, стрільби ніщо не могло замінити. Біатлон був, немов наркотик, що збурює кров, дає відчуття ейфорії, тому Єгор щороку їздив на лижах в Буковелі чи французьких Альпах з друзями-поціновувачами цього виду спорту.

Та сьогодні замість того щоб детально обдумати чергову поїздку з двома друзями Захаром та Жаном на Кубок світу з улюбленого біатлону, Єгор чомусь знов думав про незнайомку у ліфті. От же зараза, запала йому в голову. І от тепер думай, що з цим робити! Від надлишку почуттів молодий чоловік аж заходив по кімнаті. "Цікаво з якого вона відділу?" - подумав Єгор Сікорський.

Від думок його відірвала секретарка Олеся:

- Єгоре Ігоровичу, до вас Микита Модестович Любецький!

- Дякую, Олесю, нехай заходить.

Єгор відкинувся в кріслі назад, чекаючи на появу чергового замовника.