Солодкий присмак кохання

- Вітаю, друже!- з цими словами, випромінюючи позитив та впевненість, до кабінету Єгора Сікорського зайшов Захар.

- Привіт, Захаре!- промовив Єгор у відповідь, і чоловіки потисли один одному руку.

Єгор сів за стіл, жестом запропонувавши сісти і Захару в крісло навпроти себе.

- Що там наш Микита Модестович Любецький?Вже визначився остаточним варіантом проєкту будівництва свого заміського будинку?

- Будинку? Та там цілий замок!- промовив Захар.- Ні, ще вирішує. І як розумієш все розгрібати мені. Вже третій місяць ніяк не визначиться!

Микита Модестович був дуже заможнім ексцентричним чоловічком невисокого зросту, з пишними вусами, постійним шарфом на шиї, який він знімав мабуть лише коли лягав спати (і то не факт!), що вже не один місяць вносив правки в проєкт будівництва свого маєтку. Старенький виносив їм мозок регулярно, постійно щось змінюючи в запропонованому проєкті.

Він мав непомірні статки та цілий "музей" раритетних авто в своєму гаражі, яким дуже пишався. І дійсно було чим пишатись- був там і Chevrolet Corvette, Cadillac Eldorado, Lincoln Continental, Mercedes-Benz, Rolls-Royce, Jaguar E-Type, Dodge Charger, Plymouth, Bugatti Atlantic, Ferrari 250 GTO тощо. Словом, позаздрити лише можна.

Слухаючи друга, Єгор Сікорський дивився у велике вікно на всю стіну, милуючись історичними забудовами центра Києва з висоти. Єгор дуже любив це місто, його дух, історію. Особливо він любив милуватись на Андріївсьу церкву та узвіз, адже його вікна виходили саме на них.

Сам Єгор був з невеличкого містечка під Києвом, де і зараз проживала сім'я Сікорських. Приїхавши років 20 тому на навчання до вишу, він так і залишився тут, адже Київ- це було красиве місто з безліччю можливостей. І хоч його батько мав великий сімейний бізнес- велику птахофабрика, Єгор починав все сам, з нуля, вирішивши донести своєму татусь, що він теж щось може. І таки зміг! Його велика будівельна фірма була успішною та процвітаючою.

Єгор слухав Захара, засунувши руки у кишені штанів і обдумував чергову пропозицію друга щодо проєкту пана Любецького. Потім Сікорський повернувся до Захара Костенка і промовив:

- Ось ця остання пропозиція щодо застосування технології 3D-друку мені до вподоби. Завтра запропонуємо її. Ти молодець, гарна робота,- додав він.

- Дякую, Єгоре. Завжди приємно, коли твою працю цінують. Сподіваюсь, що старенький таки пристане на цю пропозицію, тому що ще трішки і в мене буде нервовий зрив. Чесно, чого смієшся? Я між іншим страждаю,- промовив Захар і жалібно скривився (звісно більше для жарту).

- Гадаю, що до нервового зриву тебе може довести чергове "справжнє кохання", - потролив друга Єгор.

- Доречі щодо кохання, нещодавно познайомився з такою красунечкою. Приїхала з Італії, зараз працює в нас у фірмі. Дуже ефектна та гаряча штучка.

- І хто ж це?- запитав Єгор, іронічно піднявши одну брови, почувши про чергове захоплення Захара.

- Мія Антонеллі, вона працює на другому поверсі у відділі Тесленка. Дуже красива брюнетка з шоколадними очима та волоссям, здається, що вона привезла все тепло Італії з собою.

Єгор спохмурнів (добре, що він саме знов повернувся до вікна), адже здогадався, про кого саме говорить Захар. І Єгору чомусь ЗОВСІМ НЕ СПОДОБАЛОСЬ, що Захар запав саме на незнайомку з ліфта! От ніскілечки. Що зовсім дивно, адже він завжди радів за свого друга.

Єгор навіть щелепи стиснув від думки, що новою симпатією Захара стала саме та симпатична скалка. Що це була саме вона, він майже не сумнівався, адже по опису все сходилось. Та дівчина добряче зачепила його самолюбство, тому він думав про неї весь день, намагаючись відволіктися на роботу, але, якщо чесно поганенько це в нього виходило.

- Я хочу запросити її на побачення,- вів далі Захар. - Думаю, що ти сам з нею скоро познайомився, адже ти в нас біг бос, і всіх знаєш в нашій фірмі.

- Вже палаю від бажання побачити її,- саркастично промовив Єгор, зловити себе на думці, що... так воно і є. А в нього ж є Анжеліка. Хоч і та ще заноза в дупі, але ж вони зустрічаються. От халепа!

- Отже, таки побачиш- слова матеріальні,- засміявся Захар.

- Добре, друже, мені треба готуватись до засідання акціонерів нашої фірми, тому можеш йти. Побачимось пізніше.

- Як скажеш, ти ж в нас бос,- промовив Костенко, а потім попрощався і вийшов з кабінету, залишивши Єгора сам на сам зі своїми думками.

Добре подумавши, генеральний директор натис на селектор і промовив:

- Олесю, запроси до мене будь ласка, Мію Антонеллі з відділу Тесленка Кирила Івановича.

- Добре, Єгоре Ігоровичу, - відповіла його секретарка.

"Час вже і мені добре познайомитись з новенькою",- подумав Єгор, чекаючи на свою підлеглу. Хвилин через п'ять в приймальні почулись кроки, потім голоси і хтось натиснув з тієї сторони дверей на ручку. Двері відчинились і до кабінету зайшла ...незнайомка з ліфту.