Солодкий присмак кохання

Заходячи до кабінету генерального директора, Мія відчувала хвилювання у грудях- не кожного дня до себе кличе просту підлеглу, та ще й новеньку, аж сам біг бос. Та ще й такий нахабний! "З Єгором Сікорським не буває занадто просто. У всякому разі мені,"- подумки вирішила Марія.

- Добрий день! Прошу вас сідати,- тим часом промовив до неї гендиректор, жестом вказавши на зручне м'яке крісло навпроти себе.

Присівши в запропоноване крісло, дівчина роззирнулась. Кабінет їй сподобався- він був доволі затишний, оформлений в сучасному стилі- багато простору, мінімум меблів та інших речей. Стіни були приємного блакитного кольору з холодним відтінком, чітка геометрія форм меблів в кімнаті підкреслювала стиль і індивідуальність власника кабінету, створюючи ділову атмосферу.

Сучасний дубовий стіл стояв біля стіни навпроти вхідних дверей, зручні крісла приємного смарагдового кольору розташовувались по обидва боки від нього навколо ще одного столу, шафа з червоного дерева стояла позаду столу боса, на якому виднілась найсучасніша комп'ютерна техніка, а на стінах висіли картини із зображенням в стилі емприсіонізм. Перевівши погляд вліво дівчина мало не вигукнула від захоплення- на всю стіну було велике оглядове вікно, з обох боків якого висіли біла тюль та темно-сині штори.

Все це вказувало на те, що власник кабінету- людина, яка любить комфорт, дорогі речі та має дещо суворий прагматичний характер.

Генеральний директор дав гості час трішки освоїтись, а потім промовив, пильно дивлячись у вічі Марії своїми магнетичними темними очима:

- Добрий день, Міє! Вітаю вас в моїй фірмі. Як вам у нас працюється, ніхто не дошкуляє?

Ти диви який уважний! Хвилюється.

"Ніхто не дошкуляє, крім одного нахаби",- хотілось відповісти дівчині, натомість вона промовила вголос:

- Та що ви, Єгоре Ігоровичу, ніхто не чіпає. Всі дуже добрі до мене.

- Навіть так? Хмм. Добре. А як щодо роботи? Ви вже освоїли потрібну інформацію? Вмієте її застосовувати на практиці?

- Так, все поки що зрозуміло. Дякую. До того ж Кирило Іванович- прекрасний спеціаліст, він доручив Софії ввести мене в курс справи. І сам часто дає цінні поради,- сказала Мія.

Дівчина не могла не відзначити наскільки сьогодні гарний Єгор Сікорський. Молодий чоловік був одягнений в чорний класичний костюм, білу сорочку та синю краватку, які дуже пасували до його мужнього, дещо суворого обличчя. Образ красунчика доповнювали гарна зачіска, легка небритість і мужні широкі плечі.

Перед Марією сидів яскравий представник альфа-самців, та що там справжній мега-альфа!

В повітрі відчувався ледь відчутний запах дорогих чоловічих парфумів, що просто зводив з розуму.

Розхвилювавшись, Мія почала думати італійською, і коли біг бос поставив наступне запитання, не відразу переключилась думками на українську.

- Міє, що ви думаєте щодо цього проєкту?- запитав біг бос, підійшовши до нещасної дівчини і нахилившись до неї з розкритою папкою.- Є в нас тут один проблемний проєктик. Чи варто застосовувати тут 3д друк? Можете не відповідати одразу. Я даю час до завтра.

- Щодо проєкту?- перепитала дівчина, намагаючись подумки знову повністю перелаштуватись на солов'їну.- Думаю, що однозначно варто. Це дуже сміливо і креативно. До того ж це одна із сучасних технологій, які активно розвиваються.

- Дякую вам, Міє, я вражений. Ви молодець, так швидко вчитеся. Я оцінив вашу відповідь,- промовив Єгор, дивлячись на дівчину потемнілими очима. Їх зіниці розширились, від чого очі здавались просто чорними-пречорними, а не карими.

- Приємно це чути, Єгоре Ігоровичу,- промовила Мія, відчуваючи, що в неї прискорились пульс та дихання.

- А мені приємно сказати вам приємність,- пожартував біг бос.-А що з особистим життям? У вас є хлопець?

Після цих слів Мія відчула сильне хвилювання а її щоки запалали. "Добре, що в мене смаглява шкіра",- подумала дівчина.

- Я гадаю, що моє особисте життя вас аж ніяк не стосуватися,- сміливо промовила Марія Антонеллі, гордо задерши підборіддя вверх.

- Шкода, що не стосується,- промовив низьким хриплуватим голосом Єгор Сікорський, спершись п'ятою точкою на стіл та схилившись низько до Марії. Його погляд уважно оглянув обличчя дівчини, спустився у виріз білої блузки, а потім піднявся вверх та зупинився на пухких вустах дівчини. Мія навіть дихати перестала, затамувавши дихання. Добре, що вона гарно плавала під водою і вміла затримувати дихання надовго.

Повітря в кабінеті стало настільки густим на наелектризованим, що здавалось його можна різати ножем.

Мія все ж знайшла в собі сили і вже збиралась встати і піти, та наступний крок боса її просто шокував і вона завмерла- Сікорський нахилився і поцілував її, дуже пристрасно і емоційно, міцно взявши її обома руками за плечі.

Сказати, що Мія була шокована- це нічого не сказати. В нього ж Анжела є. Так, вона рідкісне ревниве стерво, але ж вони зустрічаються. Марія завжди цінувалася у людях вірність, а зрада для неї була просто ред флег. Тому вона раптом знайшла в собі сили і відвагу відштовхнути свого начальника та дати йому смачного ляпаса, аж виляски в кабінеті пішли.

Сікорський схопився за щоку та шоковано дивився на свою підлеглу, немов на невіжену.

"Мабуть вже колишню підлеглу",- промайнуло в дівчини в голові, коли вона неслась на всіх парах до дверей, схопилась за дверну ручку, як за рятівний круг, відчинила ті кляті двері та, нічого не сказавши дуже здивований Олесі, помчала до себе у відділ.