Солодкий присмак кохання

Їдучи додому Мія зрозуміла, що встрягла у якусь халепу, адже сумочка співачки Одна така була і досі в неї- помічник зірки чомусь віддав її Мії, сплутавши її з зіркою.

"Тільки цього ще мені не вистачало! Шкода, що поряд немає Марко чи Мелісси, вони б точно допомогли!",- з такими невеселими думками дівчина їхала додому в таксі. Вона поверталась з концерту одна, адже Златі зателефонував вітчим і попросив приїхати- мама подружки раптово прихворіла. Злата наполягла, щоб Мія зосталась і побула на концерті за них двох. Ось і побула, нічого не скажеш. Влипла так влипла...

Наступного дня був понеділок і треба було йти на роботу. Мія прокинулась і побачила повідомлення у вайбері від Злати, де вона писала, щоб Мія не хвилювала, мамі вже краще, але вона все ж декілька днів побуде з нею. Також подружка просила доглянути Зефіра та Марселя.

Мія сповзла з ліжка- давались взнаки декілька вчорашніх коктейлів Космополітен, швиденько посідала, привела себе до ладу, вигуляла Марселя, нагодувала обох улюбленців і поїхала на роботу. Що робити з сумочкою співачки, Марія вирішила подумати дещо пізніше.

Зранку в офісі все було як завжди- всі пили каву, чай, розмовляли, ділячись як в кого пройшли вихідні, а потім почали працювати. Що не кажи, а понеділок- день важкий, поки втягнешся в ту роботу, в робочий офісний ритм, то і день мине.

Мії подобався її відділ, всі були молоді та привітні, особливо вона здружилась з Софією Яворською, чорнявою красунею з розумними зеленими очима. Дівчина працювала в компанії вже два роки, тому все про всіх знала і ввела Мію в курс справ. А ще вона була чудовою компетентною спеціалістом, яка навчала Мію в перші дні всьому, що знала сама, тож, можна сказати, Марії подвійно пощастило з подругою.

Перед обідом начальник відділу Тесленко Кирило Іванович, п'ятидесятирічний круглолиций приємний чоловік і просто ас у будівельній справі, попросив Мію занести документи на підпис у приймальню генерального директора Єгора Сікорського.

Мія піднялась на ліфті на поверх вище і зайшла до приймальні. Там як завжди сиділа рудокоса красуня Олеся, вправно набираючи текст на клавіатурі.

- А, Мія, привіт! - привітала Олеся, яка вже була знайома з новенькою, адже дружила з Софією.- Яким вітром?

- Та ось, Кирило Іванович попросив залишити важливі документи на підпис.

- Ну тоді клади їх сюди,- промовила Олеся, вказуючи на лоток з документами, що лежав в неї на столі справа біля стіни.

Потім дівчата розговорились, не підозрюючи нічого погагого. Аж раптом двері різко відчинились, і до приймальні, немов торнадо ввірвалась красива висока блондинка, вигляд якої так і казав про те, що її життя вдалося- губи були підкачані, штучні повні груди так і випирали у вирізі сукні, що обгягувала її струнку фігуру.

- Принесло ж її знову!- тихо прошепотіла Олеся до Мії.-Щоб її!

Не встигла Мія щось відповісти, як самовпевнена лялька голосно промовила капризним зверхнім тоном:

- Олесю, я до Єгора . Нам не заважати!

- Але Анжеліко Олександрівно, Єгор Ігорович зараз дуже зайнятий! Просив його не турбувати. В нього важливий проєкт.

- Для мене він завжди вільний,- самовпевнено промовила блондинка і, зверхньо поглянувши на двох дівчат, запливла до кабінету генерального, залишивши після себе солодкувато-приторний аромат дорогих парфумів.

- Напирскалась так, неначе вбити того Єгора Ігоровича хоче, а не заміж за нього вийти!- невдоволено промовила Олеся, відчиняючи вікна.

- А хто це?- запитала Мія, і досі перебуваючи під враженням від розмови з тупуватою блондинкою.

- Наречена нашого нещасного Єгора Ігоровича. Такий гарний хороший чоловік і зв'язався з цією Анжелкою. Раніше вона працювала у нас, тому я добре її знаю. А зараз він її утримує, то Анжелка приходить до нас з короною на голові, пиха так і пре.

- І давно вони разом?- запитала Мія, відчуваючи, що ця розмова про іншу жінку їхнього красунчика генерального їй чомусь неприємна.

- Вже скоро рік. Звик мабуть, то і терпить її закидони,- розповіла Олеся.- А ця зірка ходить по офісу і всім розповідає, як же їй пощастило з її котиком.

І дівчата розсміялись.

- Проте, Міє, ти не дивись, що вона така дурна, Анжела може бути і хитрою, я це добре знаю.

- Дякую, що попередила,- промовила Марія.

А за дверима розгорталася ціла трагікомедія- було чути голос Анжеліки, яка голосно верещала:

- Я бачила тебе з нею! Що у вас?

Потім було чути чоловічий голос, але слів не можливо було розібрати. А потім:

- Я тобі не вірю!

І через хвилину двері відчинились, з них вибігла червона від злості Анжеліка, розгубивши свою красу і понеслась, як коняка, до дверей на своїх високих підборах, навіть не попрощавшись.

- Ось такі сцени ревнощів в неї бувають раз на декілька місяців, не зважай, ввечері помиряться,- промовила Олеся.

- Ого, не заздрю Єгору Ігоровечу,- промовила Мія зі співчуттям.

Олеся хотіла щось відповісти, та в цю мить двері відчинились, і з них вийшов генеральний директор власною персоною. Якщо він і здивувався, побачивши у приймальні Мію, то не подав вигляд - жоден м'яз не здригнувся.

- Добрий день!- привітався він з нещасною Мією, яка розгубилась і просто завмерла на мить. Але потім вона зібралась і сміливо промовила:

- Добрий день, Єгоре Ігоровичу!

- Олесю, я поїхав на об'єкт. Повернусь години через дві. А ви в ліфті були сміливіші,- промовив він останню фразу, дивлячись Мії прямо у вічі.

Вона теж дивитись прямо в його очі, не відводячи погляд, і на якусь мить між ними, немов пробіг електричний струм. У всякому разі Мії так здалося. Серце її шалено забилось, а щоки так і запалили. От нахаба! Нагадує про ту пікантну ситуацію в ліфті, та ще й при Олесі!

Потім, не кажучи більше ні слова, Єгор Ігорович розвернувся і вийшов з кабінету.

- Що це було? Про який ліфт він говорить? Ану розповідай!- попрохала Олеся Мію.

І Марія мусила розповісти про першу зустріч з генеральним і їх невдале дивне знайомство.

- Ну нічого ж собі! - сміялась Олеся. - Добре, що Анжелка не бачила.

- Не бачила, та все чула,- раптом почувся голос Анжеліки (щоб її), і тупа блондинка з'явилась перед ошелешеними дівчатами у всій своїй красі.

- Ти що, підслуховувала?- обурено запитала Олеся білявку.

- Сильно треба, я загубила тут дорогу сережку, ось і повернулась, але випадково почула останні фрази. Тримайся від мого нареченого подалі, італієчко!- останню фразу Анжелка адресувала Мії, злісно зблиснувши очима.

- Я не претендую на Єгора Ігоровича, ви щось плутаєте,- промовила Мія з достоїнством, гордо випрямивши спину і піднявши високо підборіддя доверху.

-Нікому не віддам свого котика,- відчайдушно репетувала білявка, що добряче розійшлась.

Хоч вуха закривай. Невіжена.

- Анжело, ти прийшла по сережки, то шукай вже її врешті решт, а потім йди в салони краси, на шопінг чи де ще ти там буваєш за гроші нашого директора,- сказала Олеся, тролячи блондинку.

- А ти не заздри, Лесю, заздрість- погана риса. Будь хорошою дівчинкою,- солодко проспівала Анжеліка колишній колезі.- Може і тобі може коли таке щастя привалить. Хоча, для цього треба бути вродливою, тому хто зна, хто зна, - додала Анжеліка, потім швидко схопила з підлоги сережку, яку нарешті знайшла, випрямилась і швидко пішла в бік дверей, бачачи, що Олеся аж скаженіє від люті. Усміхнувшись Мії та Олесі посмішкою крокодила, білявка зникла за дверима.

- От же стерво!- сказала Олеся, щиро лаючись, від душі.

- Так, неприємна особа,- погодилась Мія з Лесею. - Так верещала, немов її скажена муха вкусила.

- Влучно сказано,- засміялась Олеся.- Точно про неї.

-Ой, що це я, зовсім заговорила. Мені ж час, мабуть вже Кирило Іванович мене шукає,- спохопилась Мія.- Бувай!

- Бувай тоді,- попрощалась і Олеся з подружкою.

Після цього Марія Антонеллі відкрила двері і швиденько побігла до свого відділу.