Відголоски

Ми заблукали поміж небесами,

Де гріх солодший був за каяття.

І називали щастям те, що з нами

Так милосердно повело себе життя.

Ти був моїм і небом, і проваллям,

Моїм спасінням, болем і вогнем.

Ми цілували тишу на прощання,

А потім знов стояли під дощем.

У наших днях не знали заборон,

Не рахували втрати і роки.

А кожен дотик був немов закон,

Який порушить серце залюбки.

Ми збудували власний світ із болю,

Де кожен гріх здавався золотим.

І я не знала — це любов чи доля,

Та не могла вже жити без обійм.

А раптом треба буде обирати

Між вірним шляхом й дивним вороттям,

Піду я знов лише тебе шукати

В свій грішний рай з неправильним життям.