дім.

куди летиш, любо пташко?

я не в змозі піднятись,

бо без тебе так важко,

дай мені зізнатись.

я сумую за тобою,

твої краєвиди, дома

сняться мольбою —

безкінечні сонні літа.

я не забуду, дійсно?

прокинься зі мною

хоч раз, хоч неміцно,

не будь такою —

злою, холодною,

чужою, хрипкою.

струси це широкою

міццю, тишею липкою.

я справжню хочу

побачити за очі,

поплескати за плечі

в твоїх обіймах теплих.

це те, що потрібно

відчувати постійно

вітер рідний —

крилатий, незмінний.