Глава 12
За автобусом довелося майже бігти, Яніна вже чека ла всередині та з посмішкою на обличчі махала крізь замурзану шибку.
Коли я нарешті добігла, вона з ходу запитала: – Ти можеш виходити раніше?
– Ага, аякже, якщо навчуся прокидатися з першим дзвінком будильника, а не з десятим. Ну пардон, я справді проспала, і нема мені прощення. Ми удвох розреготалися.
Я голосно віддихувалася, бо спорт, а особливо біг – це явно не моє.
– Як там твоя доповідь?
– Ніяк, лежить мертвим тягарем у мене на душі. – Ого, що, усе так серйозно?
– Не знаю, ніяк не можу закінчити, а залишилося всього три дні.
– Ти обов’язково впораєшся, – підтримала мене Янка. У школі із щасливою мармизою з нами привітався Марк.
– Можете мене привітати, мене обрали капітаном футбольної команди!
– Ого, це круто, ти молодець, – я щиро похвалила його. Він потягнувся до мене, щоб обійняти. Я не звикла до настільки тісних контактів із хлопцями. В Україні так не заведено, а ось чехи, навпаки, люблять таке, тож відповіла йому взаємністю. Хоча мені було не дуже зручно, коли мій новоспечений друг обіймав мене до хрускоту в кістках.
Після уроків ми разом з Яніною, Марком, Євою і Ханою пішли в «Тіффані».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!