Недитяче кохання

Тут, як завжди, приємно пахло випічкою, грала хороша музика й було просто комфортно перебувати в цьому кафе. Недаремно ж його вважали кращим у місті, і підлітки на кшталт нас часто тут «зависали».

Кожен замовив собі порцію вафель, а Марк наполягав, що пригощає.

– Я давно мріяв і багато працював для того, щоб стати капітаном, але не можу повірити, що таки добився свого.

Хана всміхнулася йому. Ця усмішка була адресована виключно Маркові, але хлопець не помічав закоханої в нього дівчини. Риси її обличчя були м’якими, вона мала великі сині очі, маленький носик та червоні губки, що розтягувалися в щасливій усмішці щоразу при зустрічі з Марком.

– Ти як ніхто інший заслуговуєш на це, – похвалила його Хана. – Я думаю, що всі із цим погодяться. Ми пили фруктові коктейлі, жартували та весело проводили час.

Коли всі зібралися розходитися, Марк запропонував провести мене, але я відмовилася, бо планувала йти додому з Яніною. Пізніше, на вулиці, коли ми прощалися, я бачила його погляд на собі, мене це збентежило,

а ще занепокоїло, як засмутилася Хана з приводу того, що він запропонував мені, а не їй, свою компанію. Я вирішила відійти з Марком убік і поговорити. – Мені дуже приємні твої знаки уваги, але я не готова їх прийняти, і мені здається, що буде краще, якщо ти проведеш Хану. Ми з Яніною живемо поруч, а Ха на – далеко, думаю, їй небезпечно повертатися додому самій, буде краще, якщо ти проведеш її.

– Ви йдете, чи нам вічно чекати на вас? – крикнула Яніна.

– Та вже йдемо! – гукнув у відповідь Марк і вже тихіше, звертаючись до мене, промовив: – Ти справді подобаєшся мені, і ця розмова між нами ще не закінчена.