Авторепортаж

В грудні 2017 року прийняли новий закон про аліменти. І державні виконавці заворушились. На початку березня мене знайшли (у фб), а я ж не знав — думав, що з моїми інвалідностями мені ще й мають доплачувати! Син мене регулярно навідує (шуткую), взагалі, відчуваю безмір любові (від рідних — шуткую), вірші пишу (не жартую). Мій час настав!

Приходжу до ДВС, дають мені акт — а в мене борг 88 тис. грн. Я лиш ахнув! Лафа моя (на 3600 грн.) закінчилась, прийшов час платити — по рахунках. А як погодишся, то заплатиш усе — ще й за всіх!

Я питаю, звідки? Розійшлись ми в 2006-му. Розлучились у 2007. З лютого 2008 з мене почали знімати аліменти.

Кажуть, а ви ж нічого не платили! Як не платив? А коли лежав у лікарнях? Вам нараховувався борг по середньомісячній зарплаті (по Хмельницькому). Загалом, вірно — сина народити зміг, виростити також маю. Суспільство, звісно, лайно, але чому син має страждати? (Навіть якщо він такий самий? І мене за лайно вважає...) Закон є закон.

Пішов до університету — взяв довідку, що до жовтня 2010-го вчасно все платив. І довідку, скільки саме. Пішов у пенсійний фонд — усе ж таки моя пенсія в 2,5 рази менша від середньомісячної зарплати... А, ще згадав, як у Скарженцях давав свою кредитку, сестрі, аби вона зняла 25% — та передала дружині. Дзвоню дружині — так, дійсно було. Підтвердиш? Підтверджу.

Так я зменшив свій борг до 43 тис. Виявилось, що в ДВС про все це знали, але ж я, мабуть, маю сам захищати свої інтереси?

Зайшов заодно до декана спитати, як і що. Пригадуєте, як мене звільняли? Справедливо було? До побачення, кажуть.

Ах, думаю, ви, суки! І я ще маю сплачувати? Тому що ви, п*зди, мене звільняли — тому що я хабарів не брав? Тому що в 2010 році президентом Янукович став? Тому що ви, гавнюки, в лайні вже втонули?

Йду до канцелярії і пишу запит. Інформаційний. По пунктах — все, що зможу документально довести. Мовляв, дайте відповідь, чи може завідувач за викладача ставити оцінки, чи може забирати, без його згоди, предмети, чи може бакалаврщиця захищатись без дозволу свого керівника, чи можуть захисти тривати до серпня і чому — чому — не змогла захиститись моя дипломниця, в якої дипломна була зроблена? Плюс дайте копію моєї заяви, де я написав, що звільняюсь через "неможливість подальшої роботи". Отакий був запит.

Через 2 тижні мені відмовили — в усьому, окрім: "Згідно такого-то наказу, 13 вересня 2010 р. вас було звільнено..." Суки.

Йду до департамента освіти й науки. Пишу скаргу. Відмовили. Кажуть, що не в компетенції. Але маєте право звернутись до суду. І, ще — оскаржити нашу відповідь. Читаю закон — в кожній відповіді має бути порядок оскарження. А в університета — не було. (Ну, з формальної точки зору).

Через пів року я взнав, що як тільки я звернувся до департамента, завідувач кафедри (мій, колишній), що 2 роки, з 2008 по 2010, робив мої умови «неможливими”, написав заяву «за власним бажанням» і виїхав до Німеччини (до доньки).

Ну, я ж не знав, бо протягом квітня саме лежав в Скаржинцях — аби з мене зняли діагноз.

Слухай далі. В березні, коли мене знайшли держвиконавці, думаю, а подивлюсь-но я виписку по кредитці (що я тоді сестрі давав). Станом на 25 серпня 2014 р. в мене було 17563 грн. Я просив передати 8 тис. грн. Вона зняла 17560.

12 березня дзвоню їй — знімала кошти? Знімала. Передавала? Передавала. А де решта? Кинула слухавку.

Наступного дня йду до поліції й пишу заяву. Ввечері, по вайберу, вона мені пише: коли ти в 2015 році вийшов (зі Скаржинців), я тобі все віддала — 400 доларів (разом із чеками). Перепитую — що, як, коли? Ігнор.

Слухайте далі. В мене ж мати в березні 2014 померла. 27 березня.

Виявляється, спадок від неї лишився. Потім мені тітка сказала: якщо ти навіть на похорон до неї не прийшов, то яке мав право на спадок? А я собі подумав та й кажу: коли їй, у Казахстані, давали 3-кімнатну квартиру, то завдяки нам — 3 дітям. Ну, такий був закон. Подумала... погодилась.

Окрім квартири в Хмельницькому, була ще квартира в Лозовому. І трішки доларів.

30.05.2019