Пролог
Світ помирав, як завжди — стрімко та незворотно. Зростання рівня світового океану розпочалося зі слабкого тремтіння льодовиків Антарктиди. Катастрофа, яку вже не могли зупинити ані люди, ані технології.
Людство перейшло останній рубіж у 2108 році, коли гігантські льодові щити розкололися й потонули у глибинах. З того моменту стало зрозуміло, що тікати нікуди.
У підручниках з геології описували гіпотетичні сценарії: льодовики танутимуть, вода підніматиметься, океани поглинуть сушу. Люди знали про це десятиліттями. Але ніхто не думав, що це станеться так раптово. І що реальність виглядатиме зовсім інакше.
Бруд, затоплені міста. Люди, що тонуть у каламутній воді, чіпляючись за уламки свого колишнього життя. Крики безпорадності та страху. А потім тиша. Нестерпна тиша, коли все закінчилося і земля стала океаном.
Коли світ перетворився на водяний, це ще не був кінець. Люди намагалися вижити. Будували плавучі міста, ховалися на вершинах гір, але океан продовжував підійматися.
Скоро від цивілізації на дні зосталися лише уламки кораблів, бетонні руїни споруд, розтрощені автомобілі, що тепер заростали водоростями. Людство залишило сліди, але ці сліди поступово зникли. Вода змила все.
І ніхто не хотів вмирати. Проте…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!