«Нічний гравець»

«Я не шукаю тепла — я лише граю в чужі ігри,

Без імені, без обіцянок, без надії і слів.»

  ──────────────

Я — не герой. Я — нічний перехожий.

Без зайвих слів. Без «люблю» чи дзвінків.

Я ріжу по-тихому, холодно й точно,

І знов залишаю за собою сліди.

Ти знов посміхаєшся. Граєш. Палаєш.

Твій погляд — запрошення в прірву гріхів.

А я вже не той, що горить і страждає.

Я просто зникаю. Без жодних причин.

Ти блимаєш віями, наче в рекламі.

В сукні, що просить — зірви та візьми.

А я — як трамвай, що минає зупинку.

Я мимо. Я далі. Без жодного «ми».

Ти хочеш ще грати? Давай. Я не проти.

Я вмію почати. І вмію мовчать.

Серце моє — лише крига мерзлоти.

Його не навчити знову кохати.

Я ріжу словами. Тримаю за стегна.

Вхожу глибоко. Торкаюсь душі.

Ти дихаєш — швидко, нігті у шкіру, кричиш і благаєш:

«Залишся в мені» — Та я залишаю лиш холод в тобі.

В мене тут черга. Від бару до ліжка.

І ти — не найгірша. Але не одна.

Ти можеш горіти — я при курю.

Я з тих, хто не просить. Я — просто беру.

Я ріс, як бур’ян — дикий і впертий.

Без шансу на ніжність. Без шансу на мед.

Я з вулиці. Де гіркота на вустах.

Я з тих, чиє серце перетворилось на прах.

Я — відлуння помилок, що не стихають ніколи.

Я — фінал, що приходить, коли не чекаєш.

І ти ще шукатимеш в інших — мене,

цей голос… цей дотик… ці пальці… ці очі…

Я — не твій шанс. Не герой, не прокляття.

Я — прохідний, як транзитний вокзал.

Я — не кохання. Не ніжність. Не драма.

Я — перехожий. Без слів, без імен.