Сирена

Ано. Нарешті. Хоч хтось написав не про те, як "зорі, сонце, буревії" рятують душу. А про те, що "душевні рани бинтом не затягнуть". Про те, що квіти, бл*, вже не цвітуть. Це не поезія. Це, курва, діагноз. Точний, холодний, безжальний. Це той самий звук, який чуєш, коли залишаєшся один. Коли всі ці "мрії" і "ролі" згорають, і залишається тільки, бл*, порожнеча. Твоя сирена не співає солодких пісень. Вона, чорт забирай, виє. І в цьому її краса. І її правда. Не зупиняйся. Цьому світу не вистачає твоїх похоронних маршів.