Нед: В пошуках правди

Поліцейська дільниця зустріла їх гучним дзвоном різних голосів та криками. Зараз була найактивніша частина дня, коли одні мисливці приходять здавати завдання, а інші тільки беруть.

Неда усі ці крики змушували мружитися. Щойно вони підійшли, він одразу вдягнув навушники, перекриваючи шум навколо.

Він йшов уперед, обережно маневруючи між людьми, що стояли в черзі. Але коли хтось бачив, що він іде, то одразу відходив якомога далі.

Вищий мисливець, якого відправляли до самого пекла, людина, що своїми руками може знищити два гнізда вампірів і вийти без ушкоджень. Чоловік, що вбиває з усмішкою на вустах. Той, кого боїться навіть поліція.

За ним, немов тінь, йшов "його" янгол. Так він його називає. Спочатку, щойно дізналися про те, що у якогось мисливця з'явився помічник-янгол, — багато хто збунтувався, але це так само швидко скінчилося, як тільки дізналися, хто цей самий святий.

Усі питання зникли самі собою.

Перед ними постали скляні двері, через які чудово виднівся кабінет і чоловік, що сидів, низько схилившись над документами та щось шалено там закреслюючи.

— Давно не бачилися! — вигукнув Нед, щойно зайшов до кабінету. Він відклав навушники як непотрібні.

— Що у тебе знову сталося? — виснажено мовив Логан, кладучи голову на ті самі папери. Він надто часто бачив цю картину, щоб дивуватися. Закривавлений Нед — це вже норма життя.

— Я виконав завдання під номером 365.73. Новеньку з команди Брауна викрали, я її витягнув і привіз.

— І ти за три години знайшов, захистив та привіз її сюди?

— Десь так, — усміхнувся Нед.

Логан уже давно звик до його дивацтв. Якщо не звертати на них уваги, то Нед, напевно, був одним із небагатьох людей, з якими йому було комфортно.

За усі двадцять років їхньої спільної праці йому навіть на думку не спало змінити закріплення за цим мисливцем, а його начальство було тільки раде, тому що майже ніхто не хоче не те що з ним співпрацювати, а просто навіть вітатися в коридорах. Настільки сильно він їх лякав.

— Сідай, пиши звіт про все, що сталося сьогодні в лігві, кого там? Перевертня? От так і пиши.

Нед сів на стілець навпроти Логана та, тримаючи пальці на краю сторінки, щоб літери не з’їхали, почав писати. Через постійні звіти та документи, з якими треба працювати, навичка писання не зникла навіть після стількох років. А його здібність допомагала в деяких справах.

Нед окинув Логана розфокусованим поглядом і повільно промовив:

— Коли ти востаннє спав?

— Не треба мене своїм рентгенівським поглядом просвічувати, — Логан повів плечима. — Я не пам’ятаю, напевно… П’ять днів тому?…

— Ти що, з глузду з’їхав! Праця працею, а ти скоро загнешся! Ти людина, якщо забув, то людям потрібно спати, їсти та хоч кілька годин відпочивати!

— Якщо не будеш на мене дивитися своїм потойбічним поглядом, то, може, й засну! — у Логана завжди мурахи по шкірі бігли, коли Нед дивився на нього так...

Розфокусований погляд не міг ні за що зачепитися, але те, як він дивився, змушувало волосся на потилиці ставати дибки. У нього був унікальний дар. Він бачив сутність людей, силуети предметів та потоки магії. Він бачив усе набагато глибше, ніж інші люди. Бачив їхню душу. Бачив серце і все, що люди ховають у найвіддаленіших частинах душі.

Але не завжди. Нед віддавав перевагу темряві та спалахам перед очима у спокійному житті, тому що від різноманіття фарб в очах рябіло. Особливо у великому натовпі.

Анрі завмерла біля дверей, не в змозі поворухнутися чи сісти на диван, аж доки Джим ледве не силоміць відвів її туди. А сам сів поруч із Недом.

Вони тихо перемовлялися по справі й не тільки. Логан часто питав у них про життя-буття, а Нед питав про його здоров’я.

Коли майже всі документи були підписані, до кабінету увірвався рядовий поліцейський. Він тяжко дихав і виглядав наляканим.

— Майор, сер! До нашої дільниці надійшла інформація про дивні випадки!

— Що саме? — від спокійного та сонного Логана не залишилося нічого. Він піднявся, спершись руками на стіл.

— У порту Лос-Анджелеса помітили велику кількість кораблів, що затонули. Лайнери, туристичні, а зараз ще й контейнерний корабель не можуть знайти. Їх поглинає вода, і вони ніколи більше не повертаються до берега.

— Цікаво! — Нед повернувся до дверей, і рядовий тільки зараз звернув на нього увагу, і якось різко зблід.

— Д-доброго ранку, містере Кастер.

— І тобі того ж, Кару, — усмішка прикрашала його обличчя.

— Ти мені тут тільки свідомість не втрачай, а то відкачувати тебе буде саме він, — Логан вказав на Неда. — Так, повернемося до кораблів. Що кажуть згори?

— Справа дуже масштабна, тому кажуть викликати когось із вищих мисливців. Або… — він завагався. — Містера Кастера чи двох інших вищих: міс Лірі та містера Франса.

— Наскільки я знаю, у Лірі та Франса зараз інше завдання? — напівзапитально спитав він.

— Це так… Але справа не відкладна, тому їх можуть зняти із завдання.

— У цьому немає потреби, я от тільки завершив завдання і з радістю візьмуся за виконання.

— Але… Це справа червоного рівня, з вами для допомоги повинен піти поліцейський, закріплений за вами.

— Ну от і чудово! Логан хоч згадає, як виглядає трава.

— Базікало, — буркнув Логан, але на слова не образився. Йому і справді треба частіше виходити на вулицю, а то колись справді забуде, як виглядає "зовня". — Якщо справа не відкладна, то я не проти взяти участь у виконанні завдання.

— Ви дуже допомогли мені, майоре! Та, звісно ж, і ви, містере Кастер… Я піду відзвітую про вашу згоду. Завтра зранку вам видадуть машину.

— Ми відправимося сьогодні ввечері, — відрізав Нед. — Машина у мене є, як і спорядження, тому не бачу сенсу затримуватися ще на день. Те, що винищує людей разом із кораблями, не буде чекати, поки ви до чогось там дійдете!

— Вас зрозумів! — відповів Кару, щоб якнайшвидше покинути приміщення. Обличчя вищого мисливця, якого прозвали Усмішкою, вкрите кров’ю, змушувало коліна тремтіти через той спокій, що сповнював його риси…

Він лякав набагато більше, ніж будь-яка нечисть, тому що ніхто не знав, що в голові у людини, що вбиває з усмішкою на губах…