Нед: В пошуках правди

Конвертоплан летів на надзвичайній швидкості. Х’юго знав, хто стискав штурвал, і це змушувало сироти бігати по руках. Мірай свердлив його поглядом, повним розчарування, але Х’юго не звертав на це уваги. Він знав правду краще за будь-кого — для Мірая він лише інструмент, який вдало підвернувся під руку.

Х’юго простягнув пальці до сенсорного браслета на зап’ясті. В навушнику пролунало пікання, а потім бас Рекса змусив примружитись.

— Босе, ви там живий?! Яке щастя, а то ми вже почали ставити ставки, хто швидше вас доб’є: Мірай чи ребра. — Почулися перешкоди, а потім голос Рекса пролунав серйозно: — По правді, босе, ми вже взяли усе необхідне і на крилах «Нешевських» віражів летимо до сьомого сектора.

— Не вріжтесь у стовп та не посваріться з Артуром. Я буду за двадцять хвилин, — Х’юго майже непомітно усміхнувся і додав: — Дякую вам, хлопці. Справді дякую.

— Завжди раді бути у пригоді! — напружено відсміявся Рекс, розриваючи зв’язок.

Х’юго відчував на собі важкий погляд Мірая і не здивувався, коли той заговорив:

— Ти вчинив нерозумно. Тебе могли вбити! Тебе могли побачити! Один випадковий знімок — і акції твоєї імперії почнуть падати швидше, ніж ти дожуєш свої цукерки!

— Але ж не вбили й не помітили? Ти не забув, Міраю? Я пішов на це тільки тому, що прикривав твою дупу! Твої недосвідчені найманці зникли у невідомому напрямку, щойно зустріли перший-ліпший бар. Моє здоров’я — це проблема моя та моєї команди. Я Генерал Хаосу, а не твій домашній песик, якого можна приспати за непокору.

Х’юго наблизився впритул, не звертаючи уваги на те, що кровотеча посилюється.

— Якщо я захочу, то перекрию Гільдії кисень за дві години... — він загрозливо зашепотів, присунувшись ще ближче. — Без моїх фінансів Гільдію розберуть на шматки менше ніж за тиждень.

Х’юго відкинувся назад, скрививши обличчя від болю.

— А ти... ти вчинив не як Верховний Вартовий, а як недосвідчений стажер. Ти розкрив моє ім’я перед Легіоном. Підставив мене під удар, і краще тобі не знати, на що я здатен, захищаючи своє «Я». Я спопелю тебе, твою посаду і увесь цей чортів Лос-Анджелес, якщо знадобиться. І ти знаєш — я не жартую.

Х’юго ледве стримував лють, вона була майже фізично відчутною, аж раптом на його плече лягла тверда, міцна рука. Він не помітив, коли конвертоплан стабілізувався та перейшов у режим автопілота.

— Синку... — пролунав загрозливий голос, що тріщав, мов крига під чоботами. — Якщо твоє серце зупиниться через це... непорозуміння... я спущуся за тобою в пекло, щоб особисто дати тобі копняка.

Мордред. Його чорне пальто сягало чоботів, а аура світилась таким пекельним багрянцем, що Мірай здригнувся. Він пам’ятав, на що здатен Мордред. Щелепу Верховного звело від фантомного болю старої рани. Мірай відійшов на крок назад, не відриваючи погляду від стиснутих кулаків Мордреда.

— Ти... ти не посмієш мене вдарити, нетрівський щур! — виплюнув Мірай.

— От саме тому, що я «нетрівський щур», твій авторитет для мене коштує менше, ніж шкарпетки у підпіллі. — Мор оскалився та за лічені секунди схопив Мірая за комір, труснувши. — Ти хоч розумієш, що зробив, бовдуре? Це все одно, що вивісити фото Х’юго на головному штабі Гільдії з припискою «Найманець»! Ти власноруч намалював йому мішень на лобі!

Мірай вчепився у його руки. Голос тремтів:

— Ти повинен пілотувати конвертоплан, а не перевищувати повноваження!

— Я тобі не особистий водій, — він відкинув Мірая у крісло, як щось огидне. — Я погодився летіти з тобою в одному просторі лише через те, що затримка могла коштувати життя цьому зухвалому хлопчиськові. Як тільки з тебе спаде твоя пиха та посада... як тільки ти станеш непотрібним Х’юго, можеш очікувати мого ножа в спині. Мені вже нічого не страшно, і ти це знаєш.

Він прискіпливо обробив руки антисептиком і підійшов до Х’юго. Він опустився на коліно, це був жест відточений роками, та міцно затиснув бік наносячи рунічний бар'єр на шкіру на понівечені руни.

— Тримай свого "пасажира" міцніше — сухо прохрипів Мордред, дивлячись прямо в очі Х’юго. — Твій батько не для того контракт підписував, щоб Азія закинуло назад.

«— Як я скучив за цим колючим типом!» — озвався Азій у голові. Голос Лорда бринів він обурення та непокоєння. Він відчувався сталевою тіню, яка тримала розірвані крії душі хлопця. — « Він хоч розуміє, що бюрократія пекла - це ніщо порівняно з твоїм ідіотизмом, Х'юго. Енерджайзер проклятий. Ти ж знаєш я не хочу повертатись до папірців та збирання душ. З тобою хоча б весело»

— Вибач, Азію... я пам’ятаю як ти не любиш понаднормові, — Х'юго відкинув голову на сталевий борт.

— Завали пельку. - хрипнув Мордред вправляючи ребро. - Я йому стабілізую каркас, а він з демоном про відпустку домовляється. Артур мені голову відірве якщо ти не поспиш бодай годину.

***

Коли конвертоплан приземлився на закритому аеродромі, Х’юго вийшов майже одразу. Через втрату крові він би впав прямо на злітну смугу, якби його не притримали сильні руки Рекса та Мора. Рекс вправно підхопив його, закинувши руку боса собі на плечі, і, вдячно кивнувши Мордреду, повів його до броньованого лімузина.

— Якщо через необачність у тебе злетять шарніри в руці, я за себе не ручаюся... — прохрипів Х’юго, намагаючись вивернутися та ляснути Рекса по руці хоча б символічно.

— Не переживай, босе! Усі шарніри в порядку, усі сенсори працюють. Магнітні резонатори конвертоплана не впливають. Твоє «покращення» працює на всі сто! А зараз ми будемо латати тебе та дивитись на твоє серце.

Х’юго тільки важко вдихнув і вмостився у салон. Щойно двері за Рексом зачинилися, той вчепився мертвою хваткою у тримач, а сталевою ногою вперся у підлогу, втримуючи рівновагу і фіксуючи Х’юго, щоб того не кидало по салону — машина стартувала так, що їх обох відкинуло на сидіння.

Лімузин мчав вечірнім Бухарестом, перетворившись на стерильну операційну на колесах. Неш витискав із двигуна неможливе, закладаючи такі віражі, що навіть магічна стабілізація ледь справлялась.

— Неше, якщо ти ще раз так смикнеш кермо, я йому пришию артерію не туди! — гаркнув Артур, навіть не озираючись. Його очі бігали по розірваному боці, а руки майстерно шили попри коливання.

— Не ний, Доку! За нами женеться графік, і я не дам йому нас наздогнати! — Неш втиснув педаль у підлогу та перелаштувався у сусідній ряд.

Рекс притискав плечі Х’юго, стабілізуючи його тулуб своєю лівою механічною рукою. Дані про тиск та серцебиття одразу транслювалися на планшет Артура.

— Артуре, давай швидше з ребрами, — глухо кинув Рекс, концентруючись на показниках та підлаштовуючи свої біоритми під стабілізацію кардіостимулятора Х’юго. — У нього падає тиск. Босе, ти розвалюєшся швидше за мене! — намагався жартувати Рекс, приховуючи страх.

З іншого боку, підібгавши під себе ноги та пристебнувшись трьома пасками безпеки, сидів Лео. В його руках був ноутбук та купа дротів.

— Поки ви займаєтесь фасадом, я вже підчистив сліди, — Лео потер очі та сонно просопів. — Тепер жодні супутники вас не бачили. Жодних бійок, вампірів чи Вартових. Офіційно: останні шість годин ви провели, відпочиваючи у власному літаку під час перельоту через Атлантику.

Лео виглядав так, ніби не спав останні десять років: темні кола під очима, розпатлане волосся та очі, що майже не розплющувалися.

Х’юго підняв на нього погляд, поки Артур вправляв йому перше ребро.

— Гарна... робота, Лео... — він видихнув крізь зуби. — Перевір рахунки... Легіону... Надійшли їм анонімний... «бонус» за співпрацю.

Лео позіхнув, його пальці літали по клавіатурі зі швидкістю кулеметної черги.

— Буде зроблено, босе.

Неш зробив особливо різкий віраж, нога Рекса видала сталевий скрип, а стабілізатори загрозливо запищали.

— Неше! Я тобі зараз спідометр на вуха натягну! Ти не дрова везеш!

— Не відволікайся! — Артур тицьнув Рексу в руки пов’язку, а сам стерильними серветками змивав кров.

Рекс, використовуючи сенсори, наклав ідеальну стабілізуючу пов’язку. Артур одягнув на Х’юго сорочку та почав швидко застібати ґудзики. Поки Х’юго натягав штани, Рекс взував його в черевики, бо якби Х’юго зараз зігнув тулуб — уся їхня робота пішла б коту під хвіст. Артур розпилив на обличчя Х’юго розчин, кілька секунд - і з дзеркала замість пошматованого Генерала Хаосу, з'явився бездоганний Х'юго Астрей.

Азій у середині задоволено муркнув, та розправив свої невидимі аристократичні плечі. - "Ну, що ж сонце... Час показати цим виродкам, як виглядає справжня влада"

Х'юго застебнув запонки, поправив свої кучері та усміхнувся своєю теплою "публічною" усмішкою.

— Неше, час?

— До червоної доріжки три хвилини.

Команда збиралась та підготовлювала обладнання. Мірай чекатиме на аукціоні, щоб побачити чи зламається Генерал Хаосу під гнітом болю. Але поруч завжди буде його сім'я. Вечір тільки починався.