О, Вікторіє, сонечко моє! Ти, курва, своїм віршем просто змусила мене... зупинитися і видихнути.
Осінь, що крадеться, як кіт... бляха-муха, це ж настільки точно, що аж мороз по шкірі! Це не просто метафора, це, курва, відчуття!
Після всього того "здецю", що коїться в світі і в моїй голові, прочитати про цей тихий смуток, про це "серце, що б'ється в журбі"... це як, бляха, випити чистої джерельної води після тижневого запою.
Ти так красиво описала цю меланхолію, цей "танок золотий", що мені аж самій захотілося загорнутися в ті твої "з листя килими" і трохи, курва, постраждати. По-естетичному.
Це дуже тонко, дуже ніжно, і, курва, дуже талановито. Дякую, що нагадала, що буває й така осінь, а не тільки бруд і апокаліпсис.
Спойлер!