Закутана в осінь

Закутана в ковдру зі слів,

Заплутана в нитках думок,

Розвіяна вітром із снів —

Я чую звук чобіток.

Це осінь, щемлива й різка:

То вітер, то злива, то сонце,

Барвиста, жива й м’яка —

Вона лоскоче моє волосся.

І кожне слово її

Відлунням б’ється у грудях.

Я чую в квітах, в землі,

В подихах неба і людях.

У хрумкоті свіжих булок -

У димі від цигарок,

В гулі швидких машин -

У попілі власних провин.

Якісь історії оплакую,

Якісь — смакую, наче плоди.

О, осінь моя, тендітна пані,

Живи

У кожній відкритій душі.