Гоґвортс. Теплі історії (фанфік по «Гаррі Поттеру»)

Фред ледве стримував свій сміх, коли позирав на свого брата-близнюка. Джордж ошелешено дивився на Кеті Белл, яка жваво щось йому говорила й не помічала, як той ніяково відповідав. Певно, Джордж не очікував, що Кеті прийде у такому красивому вбранні на Святковий бал. Бузкова сукня і темно-фіолетова мантія, накручене волосся, яке зібране у невисокий хвіст. Для Джорджа це було потрясіння, адже він знав Кеті як загоничку з розбурханим волоссям у квідичній формі, а не як тендітну красиву дівчину, яка носить сукні.

— Ти так луснеш зі сміху. Що там таке? — пролунав голос Анджеліни позаду хлопця тим самим змусивши його повернутися.

Фред хотів вже був відповісти, однак замовк. Він прикипів очима до Анджеліни у довгій червоній сукні з бордовою святковою мантією та високим хвостом. Дівчина привітно усміхнулася.

— То що там таке?

— Га? — нерозуміючи запитав Фред, замріяно дивлячись на Анджеліну.

Дівчина зніяковіла.

— Кажу, що ти там таке побачив, що ледве стримував сміх, — відповіла та, нервово поправивши свого хвоста.

— А... Та це... Нічого...

Анджеліна підозріло подивилася на хлопця. Ніколи його ще таким не бачила. Фред нервово поправив чуба.

— Гм, гм... То... Може підемо у Велику залу? — прокашлявшись запитала Анджеліна.

— А... Так... У Велику Залу, — пробелькотів Фред. Він попустив свого метелика і прокашлявся, тоді звернувся до дівчини, — Міс, вашу руку.

Фред старався сказати це жартівливим тоном, але чув, що його голос злегка тремтів.

Анджеліна усміхнулася й взяла Фреда за руку. Юнак відчув якесь дивне тепло всередині. Він усміхнувся дівчині у відповідь, і обоє пішли у напрямку Великої зали, яку важко було впізнати. Так гарно вона була оздоблена.

Чи це була музика, чи атмосфера балу, але Фред відчував якісь зміни. Він хотів піклуватися про Анджеліну. Приносив їй солодощі та різні напої, розповідав смішні історії, з яких щиро сміялася дівчина. Фред зрозумів, що досі ніколи не помічав, який в Анджеліни гарний сміх.

Музика заграла гучніше. Фред запросив Анджеліну на танець. Обоє граційно танцювали так, наче ціле своє життя займалися танцями, а не квідичом.

— Мушу визнати, що я приємно вражена, — порушує ніякову мовчанку Анджеліна, зазирнувши в карі очі Фреда, від чого той зніяковів. — Думала, що ти наступатимеш мені на ноги.

Хлопець усміхнувся, покрутив дівчину навколо себе й притягнув до себе ближче.

— Ти можеш бути ще більш враженою, — шепоче Фред Анджеліні, запихаючи її пасмо за вухо.

— Та невже? — дівчина лукаво дивиться на юнака.

Музика затихає, однак обоє не поспішають звільнятися з ніжних обіймів.

— Не хочеш прогулятися надворі? — зрештою відступає Фред. Він ніби пуншу не пив, а голова паморочилася так, наче він випив щонайменше п’ять кухлів.

— Чом би й ні. Тут дуже душно.

— О, це так. Дуже душно, — жваво погодився Фред, радіючи, що Анджеліна погодилася на його пропозицію.

Пробравшись крізь різноманітні пари чаклунів, Фред і Анджеліна нарешті вийшли надвір. Прохолодне зимове повітря приємно охолоджувало розпашілі щоки юнака.

Обоє повільно йшли засніженою доріжкою. Ніхто не наважувався порушити тишу, допоки Анджеліна не почала розтирати руки. Фред, помітивши це, хутко схопив її руки й почав дмухати на них..

— Змерзла? — турботливо запитав він, розтираючи холодні руки дівчини.

— Трішки, — тихо відповіла та.

Щось в голосі Анджеліни змусило Фреда притягнути її ближче до себе. Юнак ще нижче схилився над дівчиною.

— Нам краще залишитися друзями, — непевно сказала Анджеліна, поклавши руку на міцні груди Фреда.

— Лише один раз, — майже благав Фред, не відводячи погляду від Анджеліни.

Якусь мить вони стояли, не рухаючись. Лише дивилися одне на одного. Було чути хіба що їхнє дихання. Уривчасте й пришвидшене.

— Лише один раз, — повторила слова Фреда Анджеліна й сама потягнулася до хлопця. Вона обвила шию Фреда руками й поцілувала його мокрі від снігу губи.

Юнак міцніше обійняв дівчину, накриваючи її своєю мантією. Лише один раз. Але він зробить так, щоб цей раз залишився незабутнім для них обох.