Гоґвортс. Теплі історії (фанфік по «Гаррі Поттеру»)

— Ти швидко вчишся, Роне. Молодець.

Рон широко усміхнувся. Його очі сяяли. Джордж бачив, що йому була приємна похвала брата.

— Дякую, Джордже. Але це і твоя заслуга. Ти — добрий вчитель.

Джорджа аж пересмикнуло від такої заяви. Він скоса подивився на Рона, і його усмішка раптово згасла. Він ніяково почухав потилицю, поглядаючи на годинника.

— Мерлінова борода! Це що вже шоста?

— Угу, — байдуже відповів Джордж, навіть не дивлячись на Рона. Він уважно переглядав папери, що лежали перед ним.

Рон непевно глянув на свого брата, який не відривався від свого заняття.

— Ем... Ну... Я той, — почав був Рон, затинаючись. Він не знав як почати розмову.

Джордж голосно зітхнув, а тоді похитав головою. Рон знітився.

— Та йди вже. Зла Герміона значно гірша, ніж не задоволений я.

На цих словах Джордж подивився на Рона і злегка усміхнувся йому.

— Справді? Дякую, Джордже. Ти просто чудовий. Найкращий брат! — радісно вигукнув Рон.

Він хотів був обійняти Джорджа, але той знову почав перебирати папери.

«Фред був найкращим з нас усіх», — подумав Джордж, однак вирішив цього не казати. Знав, що цим тільки засмутить Рона.

— Добре тоді. Я вже піду, — непевно сказав Рон. Джордж чув, як він одягав свою сумку на плече.

— Гарного вечора, — сказав Джордж, коли почув кроки Рона, які віддалялися від нього.

Відповіді не пролунало, тому Джордж подумав, що Рон вже пішов. Він підняв голову, але натрапив на стурбовані блакитні очі свого брата.

«Ні, тільки не це», — подумав Джордж і знову почав копирсатися у паперах.

— Не затримуйся допізна на роботі, добре? — запитав Рон.

Джордж кивнув.

— І навіть не думай ночувати тут. Мама хвилюється за тебе і ми також, — боязко продовжив Рон.

— Роне, тобі вже час. Я не хочу, щоб Герміона завтра мені мозок виносила через тебе, — відрізав Джордж.

— Джордже.

— Та що! — вигукнув Джордж. Він незадоволено подивився на Рона.

Той нервово ковтнув, набрав повні груди повітря, а тоді на одному диханні сказав:

— Фред би не хотів такого життя для тебе.

Джордж ледь стримав себе, щоб не накинутися на Рона. Він заплющив очі й відкинувся на спинку стільця.

— Іди вже Роне, — процідив крізь зуби Джордж.

Рон хотів щось відповісти, однак його погляд знову припав до годинника. Зрозумівши, що серйозно запізнюється, юнак вибіг із крамниці, навіть не озирнувшись.

Джордж розплющив очі. Окинув поглядом крамницю. Вони з Фредом її дуже любили.

Юнак підвівся з-за столу. Почав ходити поміж стелажів з товарами, ніжно гладячи їх. Не поїде він у Барліг. Залишиться на ніч тут. Лише тут він забував про свій біль. Можливо тому, що тут не було стільки дзеркал? А ще не було співчутливих очей Рона, мами, тата, Персі та Джині.

Джордж повернувся до стола. Потрібно було ще переглянути кілька паперів, скласти звіти по доходу за цей місяць.

Година пролетіла непомітно. Закінчивши роботу, Джордж потягнувся. Він окинув крамницю у пошуках якоїсь роботи. Може, йому поприбирати? Але він вчора вже прибирав. Переглянути товар? Сьогодні зранку переглядав вже двічі, ще й Рона змусив це зробити. То що робити?

Раптом Джордж почув, як відкрилися двері. У крамницю хтось зайшов. Джордж похитав головою. Треба було зачаклувати двері після того, як пішов Рон. Здається, що вивіска «Зачинено» не надто працює.

— Вибачте, але ми вже зачинені, — ввічливо сказав Джордж, підводячись з крісла.

— А для давніх друзів винятки будуть?

Джордж на мить зупинився, не вірячи своїм вухам. Вірніше вухові. Юнак зробив кілька поспішних кроків і побачив Кеті Белл. Вона привітно усміхнулася йому.

— Кеті? — збентежено запитав той.

— Привіт, Джордже, — весело привіталася дівчина. Вона подала йому руку для привітання, і той потиснув її.

— Давненько не бачив тебе, — сказав Джордж, не випускаючи руки Кеті. Вона така ніжна. — Маєш гарний вигляд.

Щоки Кеті покрилися легким рум’янцем. Вона висмикнула руку від Джорджа, наче обпеклася драконячим вогнем.

— Дякую. Та цього ж самого сказати про тебе не можу. Вигляд у тебе кепський, якщо чесно.

Джордж ошелешено подивився на Кеті. Дівчина нервово затупцялась на місці. Тоді юнак усміхнувся.

— Не злишся? — здивовано запитала Кеті, яка спостерігала за юнаком.

— Через правду не зляться, Кеті. А ти єдина людина, яка сказала правду про мій зовнішній вигляд. Всі решта кажуть, що я у чудовій формі. І це з моїм відрізаним вухом.

Джордж показав на те місце, де колись було його вухо. Кеті злегка усміхнулася, від чого настрій юнака покращився.

— Які плани на вечір? — нервово запитує Кеті. Вона закладає своє пасмо за вухо.

— Та ніяких. А чому питаєш? — якось по-дитячому запитує Джордж. Він, наче, на щось чекав.

Кеті зітхнула. Було видно, що вона про щось думає, і Джорджу не сподобалася ця різка зміна у її поведінці.

— Справді? Мені здається, що маєш. Будеш сидіти тут допізна й не повернешся у Барліг. Ночуватимеш тут, — каже вона й дивиться на Джорджа. У її очах юнак бачив таке йому знайоме і противне співчуття.

— Звідки ти... Звідки ти знаєш?

Кеті винно закусила губу.

— Ну звісно. Джині. Вона ж проходить практику у «Щоденному віщуні». Мав би здогадатися, що вона тебе підіслала, — розчаровано сказав Джордж.

— Вона мене не підсилала, Джордже.

— Будь ласка, йди, Кеті, — холодно обізвався той. Він обернувся до дівчини спиною.

— Джордже, прошу повір. Джині лише розповіла мені про твій стан. Але не просила мене прийти. Я сама... Сама вирішила поговорити з тобою...

Джордж не повернувся. Він зробив кілька поспішних кроків у бік комори з товарами, але відчув руку дівчини у себе на плечі.

— Джордже, ти повинен з кимось поговорити про Фреда! Всі очікують від тебе позитиву. Але це не так просто. На тобі і бізнес, і навчання Рона. До того ж ти та твоя мама найболючіше переживаєте смерть, Фреда, адже він твій близнюк. Всі ці дзеркала. Зрозуміло, що ти не хочеш повертатися до Барлогу. А ще місіс Візлі, напевно, не дивиться на тебе, бо бачить у тобі Фреда. Джордже, та ти просто повинен кричати, а не вдавати, що все добре!

Джордж відчув, як до горла йому підступив клубок всіх тих емоцій, які він стримував у собі. Юнак не мав більше сили контролювати їх. Він почав плакати. Сильно. Джордж заливався слізьми.

Це тривало десь хвилину чи може дві. Кеті гладила його по плечу, а тоді обійняла його з-за спини. Джордж відчув її тендітні руки на його животі. Якесь приємне тепло поволі розповсюджувалося по його тілу.

Він хотів взяти Кеті за руки, але і так розумів, що дозволив собі занадто багато емоцій. На сьогодні досить.

— Не хочеш чаю? — запитує юнак, вирвавшись з обіймів дівчини. Джордж обертається й дивиться на Кеті.

Вона знову усміхається йому і хитає головою.

— Не сьогодні, але завтра я прийду сюди знову. У кінці робочого дня. Підемо у «Дірявий казан». Що скажеш?

— Ні, підемо в якесь атмосферніше місце. Більш відповідне для такої дівчини, як ти.

— Ет. Я колись була звичайною загоничкою.

— Для мене ти завжди була особлива.

Кеті здивовано подивилась на Джорджа. Юнак зрозумів, що, можливо, поспішив, тому хутко сказав:

— Тобто я...

— До завтра, Джордже, — Кеті ширше усміхнулася, стала навшпиньки й чмокнула Джорджа у щоку. Той заплющив очі й вловив її запах. Хотів затримати її, однак та не далася і швидко побігла до дверей, залишивши по собі шлейф м’яти та лимону.

Джордж розплющив очі. Він прикипів до дверей, за якими зникла Кеті. Він усміхнувся. Сьогодні Джордж таки буде ночувати у Барлозі. Йому потрібна порада Джині, як найкраще вбратися і як поводитися, щоб не здаватися повним закоханим телепнем.