Розстріляне Слово.

Мені бракує сил,

важкий тягар

Нещадно тисне в груди.

Закрити очі,

затулити вуха —

а серце чує крик,

пронизливий ,

що розриває тишу.

У душі бушує завірюха,

Вени.

Бурлять.

Немов по них

Прогнали струм

Їхні рядки,

їхні сповіді

кружляють у повітрі,

розсипані пилом доріг.

Червоний батіг

хотів від них спокути,

але винен він

Невблаганний кат.

Їхній крик і досі

лунає зі стін,

коли свище вітер,

Як злива б’є у вікна.

Справжнє — не вмирає.

Воно вічно живе