Танго на кістках
— Я любив її.
— Кого?
— Тебе.
— За що?
— За твою лють.
Моя злість і правда була велика. Так, як здіймаються моря під час шторму. Так, як горить сіно на сонці розгораючи ліси. Але лише він міг знати благословення моє. Лише він міг втримати цей тайфун. Проте він цього не зробив. Не зробив ні тоді, ні зараз, а тому і не зробить у майбутньому.
Цей чоловік сам отруїв свій мозок мною. Його тіло боролося кожного дня за життя, хоча душа завжди стояла на порозі смерті. Смерті хаотичної, міфічної, не буквальної.
Кожну ніч він засинав і кожен ранок прокидався. Це було особисте колесо Сансари. До болю в голові сміялась донька за сніданком. Жінка яку він не любив, але і не ненавидів, казала йому: «Добрий ранок.» І кожного разу він шкодував про те, що не встиг витягнути метафоричну трубку, щоб не удавати з себе щасливого сім'янина.
О, як же йому це все остогидло... Як же він ненавидів ранок і як же він ненавидів себе. Ненавидів за те, що зламав життя цій жінці та дитині, підписав їм квиток в один кінець поруч із собою.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!