Ляльковий сон

Хтось залишив ляльку у вікні,

ніби непотрібну, зайву річ.

Очі порцелянові, сумні

розглядають світ цей день і ніч.

Так триває не один сезон,

світ за склом живе своїм життям.

Лялька, мов застигла за вікном,

загубила лік минулим дням.

З нею вже давно ніхто не грав,

не звертав увагу ні на мить.

У людей завжди багато справ,

серце з порцеляни теж болить.

У одну із довгих сніжних зим

їй хотілось бачити весну.

Лялька з порцеляни хоче див

і знаходить їх у царстві сну.

Ось вона в квітковому садку

в хованки із вітром спритним гра.

Заховалась у кущах бузку,

та знайшла її швидка весна.

Сонце крутить ляльку у танку,

в золотих промінчиках купа.

Щоб забула смуток у кутку,

у вікні, яке, немов тюрма.

Лялька від уваги розквіта,

очі з порцеляни, як живі.

Душу тішить пісня весняна,

тільки б сон не зник в ранковій млі.

Катерина Єфіменко

22.03.2025 р.