Автобус-2-6

АВТОБУС (4)

* * *

Сука була надто випещена для цих країв. Я кажу "сука", бо... Ну, ви самі зрозумієте.

Льоха гучно сказав:

– Вечір добрий!

Потім криво посміхнувся й витяг ножика. Такий він був, Льоха.

Сука безстрашно підійшла до нас, оцінювально глянула на Льоху й запитала:

– Мені вас боятися?

Льоха перезирнувся зі мною, усміхнувся й відказав:

– А це вже від тебе залежить.

Сука підняла долоні вгору, здаючись. Льосі це сподобалося. Вона зробила кілька кроків до нього. Те, що сталося далі, переслідуватиме мене до кінця життя.

Лікті суки дивилися вниз, а долоні – вперед. Без замаху, блискавичним рухом вона вдарила Льоху в горло. Тобто, я так кажу: "вдарила" – а насправді її долоня щойно була біля її плеча – і ось її кулак уже врізається Льосі в горло.

Льоха навіть не встиг зреагувати. Він навіть не второпав, що сталося. Просто він раптом захрипів і почав задихатися, а ніж випав з його руки.

Я витріщився на Льоху, а Льоха витріщився на мене. Знаю, я не мав би впадати в ступор, мав би щось зробити, але Льохин погляд мене загіпнотизував. Спочатку він ніби питав:

– Що сталося?

Потім:

– Здається, зі мною щось не так.

Потім:

– Допоможи, Саньку!

І потім:

– Господи, я що, вмираю?

Тим часом сука підібрала Льохин ніж.

На її обличчі не було жодних емоцій. Вона рухалася й діяла максимально ефективно – як робот, як автомат. Вона, взагалі, була людиною?

В очах Льохи я бачив смерть, а в руці суки – ніж.

У мене в голові клацнуло: тікай! – і я кинувся навтьоки.

Згодом я пригадав, що мав пістолет. Але спочатку мою спину пронизало щось гостре. Потім, падаючи, я подумав, що це, скоріш за все, Льохин ніж...

* * *

Мабуть, я збожеволів уже давно. Ще тоді, як згодився на цю роботу. А потім, коли сам став тим, кого раніше возив у своєму автобусі, грань між життям і смертю, між здоровим глуздом і безумством, остаточно стерлася для мене. Я почав насолоджуватися смертю – і всіляко шукати зустрічі з нею. Адже, крім неї, у мене нічого більше не залишилося. Пасажири автобуса були мені чужі й не цікавили мене. Але саме через них я застряг тут.

Коли Антон, цей блідий сучий син, що волів лежати в труні, підійшов до мене, я спершу не запідозрив нічого лихого. Навіть м'ясницький ніж у його руці не здався мені підозрілим. Хтозна, подумав я. Ця сімейка взагалі була дивною. Здається, вони були раді смерті своєї родички, Діани. До цього ми часом підбирали пасажирів, які невдовзі помирали, – і це мені подобалося. Іноді помирав і я сам. Таке воно, не-життя.

– Привіт, – мовив Антон.

Не знаю, з чого це раптом він вирішив заговорити зі мною. Раніше він так не робив. Може, тепер, напередодні остаточного небуття, він надумав подружитися? Краще пізно, ніж ніколи? Я зареготав.

У відповідь Антон встромив довге лезо глибоко мені в живіт. Прокрутив – і зробив горизонтальний розріз, а потім почав різати вертикально.

Не можу сказати, що відчуття гострого ножа в моїх нутрощах було приємним – якби я був живий, то вже би сконав від болю. Я спробував перехопити руку Антона – але тут мої кишки почали вивалюватися з рани, і мені довелося втримувати їх долонями.

Тоді Антон, цей сучий син, скориставшися тим, що мої руки зайняті, перерізав мені горло від вуха до вуха.

Я втратив рівновагу й повалився на підлогу. Піді мною збиралася калюжа крові. Тонкий струмок потік у бік сходинок автобуса. Це було безглуздо.

Я спробував зареготати, але моє розрізане горло видало якісь жалібні булькаючі звуки. Жалюгідний кінець, гідний такого невдахи, як я.

Тільки тепер я помітив, що Антон завбачливо обмотав свою руку ганчіркою – щоб моя кров не замастила його фрак. Чортів педант! Мої очі почали скляніти – і мене не стало...

* * *

Діана сиділа за кермом і вела автобус.

Мертвий водій лежав у проході. Темні струмки крові розтіклися від нього навсібіч.

Антон сидів поруч із Зоєю. Труна Антона була порожня. Закривавлений водій міг би зайняти одне з цих місць: поруч із Зоєю або в труні – але ні Зоя, ні Антон не погодилися.

Мертві Льоха та Саня лежали на землі – там, де їх покинула Зоя. Мертвий Іван лежав біля свого прилавка на заправці – там, де його покинув Антон. Вони могли би скласти компанію пасажирам автобуса – але всі місця були вже зайняті.

Автобус їхав уперед.

Уперед – назустріч смерті.

[24-25.03.2025]