Минуле не забувається

Вухастикові абсолютно не подобалася ситуація, в якій він опинився, ніби найстрашніші кошмари знову повернулися. Він сидів у простій кімнаті з дверима, що відчинялися з того боку. Це була камера без особливих умов утримання, хіба що решітка вентиляції тут була маленькою, тож жодні ведмеді не пролізуть.

Можливо, все обернулося б інакше, якби Еммі не обсипала Тревіса потоком лайки. Вона не кричала про їхню угоду, але всім, хто про неї знав, було зрозуміло, де собака зарита. «Міг би займатися своїми справами, мати твою, чи в тебе таке хобі — бігати за нами хвостом?!» — після цього Ліквідатор попросив розсадити їх по різних камерах. Хоча, був іще варіант, що цього вимагали правила.

Двері відчинилися. По той бік залишилися стояти двоє, до нього зайшов Гарлоу. Його костюм був таким же брудним після погоні за фальшивим поліцейським, тож минуло небагато часу з того моменту, як вони прибули до Фонду.

— Я вже пробував поговорити з нею, нічого не вийшло. А ти, виявиш зговірливість? — залишившись стояти на відстані півтора метра, запитав юнак.

— У мене немає вибору, — повільно вивів у повітрі літери 1048-А, зрештою, не всі звикли до його способу спілкування.

Ведмедик не був упевнений, що це хороша ідея, але іншої в нього не було. Раніше він би не замислюючись накинувся на ворога, але перспектива вічного перебування в одиночній камері радості не викликала. Як казав його творець: «Діти живуть моментом, істоти постарше думають про майбутнє та наслідки».

— Гаразд, ви й справді розуму набралися за ці роки. Мабуть, перед початком розмови тобі варто знати одну річ: нас не підслуховують, але Фонд усе одно чує кожне слово.

— Начальник? — уявляючи дядька в офісі, поцікавився полонений.

— Те, що утримує всі зразки. Не могло ж звичайне приміщення ув’язнити настільки різних за своєю природою істот. Він, власне, залишається вірним своїм правилам — це суть його існування. Однак у мене є зв’язки, і я можу зробити виняток.

Лише зараз до Вухастика дійшло. Фонд був не організацією чи якоюсь там особою (фізичною або юридичною, він у такому не розбирався), а цілком свідомою істотою. Можливо, контроль над іншими S.C.P. давав йому більше сил чи взагалі слугував джерелом, як хвороби для Червоного бога? Як би там не було, навряд чи хоча б один зі ста працівників здогадувався, кого називає начальством, а от Ліквідатор щойно попередив, що знайомий з ним особисто.

— То ти можеш нас випустити, і так, щоб він більше не давав наказу переслідувати? Можеш вивести звідси, навіть якщо всі люди будуть проти?

Промовляючи це, ведмедик несвідомо зробив кілька кроків назустріч. Він хотів чіткіше висловлюватися, щоб його жести було краще видно, але Гарлоу швидко помітив цей рух і відступив на два кроки назад, зберігаючи дистанцію. Те, що він при цьому не відкрив вогонь, було хорошим знаком.

— Домовимося — і не тільки за вас. У кожного працівника є право на відпустку, але своєю я не користувався жодного разу. Мені б зараз узяти хоча б тиждень вихідних і вперше за чотири роки провідати батька, сказати, що його син живий і куди він пропав. Тільки от серед інших дуже небезпечних тварюк залишилася одна, ліквідація якої входила в мою прерогативу до зустрічі з вами. Розібравшись із нею, зможу здати роботу.

— І ти хочеш, щоб ми допомогли тобі, тоді випустиш, а сам вирушиш у свої справи?

— От, хоча б ти це зрозумів. Еммі навіть слухати не стала, а це ж найрозумніший вихід. Ти ж розумієш, що я не можу просто відчинити всі двері, наплювавши на умови утримання? Якщо ж ви допоможете Фонду, він піде на поступки — захопити одну дуже небезпечну істоту в обмін на трьох не надто шкідливих.

То вони, значить, були не надто шкідливими? Тоді якою була та, про яку говорив Ліквідатор? Такі питання Вухастик вирішив притримати на потім.

— Поговори з іншими, — тим часом продовжив полонитель. — Тебе вони слухатимуть. Якщо згоден, я віддам наказ, і тебе проведуть до них. Але май на увазі — якщо вирішите влаштовувати втечу, відкриють вогонь на ураження.

1048-А розуміюче закивав. Не в тому вони були становищі й не у тому складі, щоб ставити свої умови. Зрештою, скільки зразків вони до цього втихомирювали, починаючи від Старого і закінчуючи цілим вірусом зомбі! Бачачи його згоду, Гарлоу вже хотів вийти, але, як завжди, робив це, пильно дивлячись на потенційного нападника.

— Стій, Тревісе... — це ім’я згадалося так само несподівано, як перейшло в жести, від чого співрозмовник здивувався. — А та штука, ну панацеєзамінник, вона хоч допомогла тобі?

Ліквідатор замислився, чи варто йому взагалі розповідати про таке ведмедю, і чому тому раптом стало цікаво. Зваживши всі «за» і «проти», працівник Фонду зняв шолом, чого не робив при свідках зазвичай.

Його зачіска виглядала кумедно — з одного боку ще довге волосся, з іншого лише-но відросло на сантиметр. Обличчя не мало особливих красивих рис і було таким самим, як у Найзвичайнісінького Чоловіка, якщо не зважати на очі — так, тепер двоє, і друге дивилося так само пильно, як перше. Взагалі, можна сказати, працівник Фонду втратив свою родзинку, адже більше не було на його обличчі штучної шкіри чи кривих швів, але з іншого боку, йому ця унікальність була зовсім не потрібна.

— Через це теж чимало проблем було, — надягаючи шолом назад, сказав він.

Еммі посадили в кімнату зразка класу D. Варто віддати належне — побачивши її роботу на власні очі, Ліквідатор зберіг це в таємниці. Цікаво, якою була його розмова з тим самим Фондом, що той закрив очі на таке? Як би там не було, дівчина таким умовам утримання не раділа, а це означало, що всім навколо добре не буде.

— Я ж сказала, ненавиджу вінегрет із буряка! Ви, наче, в шкільній їдальні працюєте. Ну невже так складно знайти десь рибну котлету чи хоча б гречку? Не буду я це жерти!

Добре, що тарілка пролетіла над ним — Вухастик був занадто низьким, а Тревіс лишився стояти осторонь. Напевно, охорона з радістю вдарила б її прикладом разів три, якби не було заборони, а Еммі цілком могла б погратися силою Червоного бога, якщо ті почнуть випендрюватися. Навряд чи вона задумалася б про наслідки таких вчинків.

— Тільки мене не їж, — підійшовши до ліжка, на краю якого вона сиділа, попросив ведмедик.

— Вони тебе не чіпали? Тільки скажи, що хтось захотів зразок узяти чи поранити!

— Ні, — заспокоюючи розлючену подругу, відповів Вухастик. — Взагалі, Фонд не так уже й зацікавлений у нашому полоні. До того ж, він живий.

— Знаю, я надивилася на таких. У їхніх намірах ніколи немає нічого доброго. Що б там воно не хотіло, я не збираюся йому допомагати, а якщо вирішило заполучити мою душу — доведеться ставати в чергу.

Можливо, саме тому вона поводилася так сміливо, перебуваючи в полоні купи озброєних ліквідаторів? Будучи тут уперше, дівчина не усвідомлювала, що це взагалі таке, і всього боялася, тепер же мала чітке уявлення, знала, з чим порівняти. А що міг сказати Вухастик на захист цієї штуки? Та він сам лише недавно дізнався, що воно таке, і, якщо чесно, не був упевнений, наскільки воно дружнє.

— Якими б не були його наміри, ми не виберемося звідси, якщо не підемо на співпрацю.

— А як же Одержимий і Залізний? Вони влаштують цим от солодке життя!

— Не тоді, коли поруч Ліквідатор, він розгадає будь-які фокуси. А взагалі, наш переслідувач міг би піти у відпустку, здоров’я йому дозволяє. Тільки от Фонд просить про останню послугу — поки з цим не розбереться, не побачить батьків, а поки цього не станеться, будемо тут сидіти.

— Значить, стан дозволяє? — уже спокійніше запитала полонянка. — То він хоче побачити Джорджа, поки є час? Ну, емпатія Гарлоу точно від батька передалася, а от методи точнісінько як у Боба! І що, всього один об’єкт ліквідувати, і після цього він нас відпустить?

— Сказав, що так. А вірити його слову чи ні — тобі вирішувати.

Ну, уперше він дотримав слова, дозволивши їм піти, і 035 більше не переслідував, зосередившись на інших об’єктах. І, хоч цього не було в угоді, навіть зараз зупинився, спіймавши лише частину їхньої компанії, та ще й допомагав їм вибратися. Звісно, так, щоб самому не постраждати — він же не благодійник. Напевно, Еммі подумала так само.

— Думаю, один раз можна. Але якщо цей Фонд іще раз мені попадеться...

— Тоді вже щось придумаємо.

У 049 камера була просторіша, але там, як і в кімнаті D класу, Вухастик не почувався затишно. Ще він розумів, що Чумний Доктор не знає Ліквідатора так добре, як Еммі, тож домовлятися з ним, переконуючи допомогти ворогу, буде некоректно. Можливо, варто знайти інший підхід.

— Ви хотіли боротися з паранормальними інфекціями та вірусами, щоб допомогти людям, а чому не хочете допомагати Фонду розібратися з якимось монстром, який так само всім шкодить? — запитав ведмедик.

— Це не моя робота — ганятися за чудовиськами й ловити їх у клітки. Я принесу значно більше користі, займаючись тим, що знаю, навіть у Фонді це розуміють, тому ліквідатори не лікують наслідки нападів об’єктів, а науковці не ганяються за антропоморфними істотами з пістолетом.

— Ну, сидячи тут, ви точно нікому не допоможете, хіба що тим людям, які ведуть статистику спійманих S.C.P.

В нього не виходило робити ту штуку, якою володів Маска Одержимості. Найсмішніше — Вухастик не намагався нав’язати співрозмовнику брехню на свою користь, він справді хотів, щоб усі вибралися звідси, і знайшли решту, щоб разом перемогли останнього ворога, і щоб не було так, як раніше, коли все життя зводилося до Фонду і кімнати з касетами.

Але 049 залишався непохитним, постійно повторюючи про розподіл обов’язків. Може, на нього так впливало перебування тут чи якісь старі переконання, вбиті в голову Інквізитором... У будь-якому разі, перемогти хитрими словами та нечесно взятими обіцянками маленький ведмедик не міг.

— Я хочу сказати це, у голові все так складається, а слова не виходять. Ви не повинні були мене рятувати, ви ж не ветеринар, а я навіть не звір, взагалі, незрозуміло що. І це ж ваші слова... Наче як "допомагай чим можеш", от зараз ви можете допомогти, якщо впораєтеся з тим ке́тером, треба діяти, а якийсь новий вірус потім ще з’явиться.

Він розгубив усі слова та вміння будувати їх у речення, настільки розхвилювався. Не знав, що це було, мабуть, те, що люди називають "говорити від серця", хоч у 1048 серця й немає.

— Я казав, якщо не знаєш, як зробити ту чи іншу дію, не роби, коли на кону стоїть життя людини, залиш це тим, хто знає. Але у твоїх міркуваннях, мабуть, теж є частка правди. У нас виходило переграти деяких ке́терів, може, й з цим вийде.

Наступного разу вони побачилися в одній кімнаті, не розмовляли між собою, зате говорив Ліквідатор. Він усе ще тримав дистанцію і не давав їм документа, розповідаючи все словами.

— Незадовго до того, як ми зустріли вашу компанію,  Фонд відшукав якийсь дивний сосуд, схожий на амфору. Науковці в одній лабораторії неподалік досліджували його, після чого там вибухнув спалах якоїсь хвороби, якої до цього взагалі не знали. Уже кілька місяців там сидять на карантині, жах — помирають один за одним. І ми б сказали, що це були якісь бактерії чи мікроби, які ховалися в амфорі, ну або віруси, чи як там це назвали хлопці... Не суть. Річ у тім, що камери зафіксували якусь чортівню, схожу на привида, судячи з уривків голосу жіночої статі. От її, значить, назвали Пандора, але на контакт це створіння не йде. Поки що вона перебуває в приміщенні, але нещодавно там остання людина померла і цілком можливо, тепер ке́тер піде шукати нових жертв. Нам треба її спіймати, для цієї мети навіть шукали загін, але раз уже така можливість з’явилася, вас туди безпечніше відправити.

— Що? Та ти міг одразу сказати, 049 погодився б без питань! — обурювався Вухастик.

— Мені були дані повноваження посвячувати в справу тільки тих, хто безпосередньо працює. Здається, ми й так достатньо статутів Фонду порушуємо, дозволяючи евклідам різним працювати, та ще й гарантувати при цьому звільнення, — не відчуваючи ні краплі сорому, заявив Тревіс.

Зрештою, угоду було складено, хай і без паперів, слова іноді теж мають силу. Принаймні для його друзів — розумом вони були старші за 1048 А, і совість у них прокидалася трохи частіше. Насамкінець Ліквідатор вручив Еммі якогось листа, конверт без адресата, навіть об’єкт, що ніколи не жив серед людей, знав, що це безглуздо.

— Коли ти будеш... У тому місці, передай, сама знаєш кому. Може, він не повірить, що від мене, але спробувати варто.

— Нічого не обіцяю, Гарлоу. І так достатньо угод уклали. — Але, кажучи це, вона все-таки поклала послання в рюкзак.

Те місце, як і всі будівлі Фонду, знаходилося подалі від людських очей, але було в рази менше. Склада́лося враження, що шматок величезного комплексу просто дістали з-під землі й помістили сюди. На відстані десяти метрів від будівлі була розвішена жовта стрічка зі значком біологічної загрози, тут їх і залишив Ліквідатор зі своїм загоном, пообіцявши, що в разі втечі його хлопці швидко відстежать "союзників".

— Добре хоч речі повернули, а пачку сухариків із рюкзака хтось вкрав... — Еммі жартувала, як зазвичай, але в її голосі відчувалася якась напруга.

Вухастик уже хотів пройти під стрічкою, коли дівчина його зупинила.

— Ми не можемо так просто туди зайти, нам же респіратори потрібні! Ти не знаєш, як ця гидота передається, а якщо там усі позаражалися, то безпечне місце навряд чи лишилося.

— Я не людина, щоб мене їли якісь там віруси.

Але сам він сильно сумнівався в цих словах. Зрештою, його й багатоніжки намагалися зжерти, і зубні феї вважали придатною ціллю. Сміливості у 1048 А поменшало.

— Вам не треба про це переживати, якби я того хотіла, ви б давно загинули.

Чорний пісок по той бік лінії зібрався в те, що Ліквідатор прозвав Пандора. Ця фігура парила над землею, нагадуючи скелета. Ніг у неї не було, а вбрання, схоже на сукню, металося клаптями, не торкаючись землі. Під рукавами виднілися кістки, місцями вкриті свіжою, кривавою плоттю, тільки обличчя здавалося більш-менш людським, хоч і не особливо виражало емоції, а темне волосся було схоже на мочалку.

— Еммі, ти ж можеш? — із надією спитав ведмедик.

— Перекинути заразу на іншу людину? Тільки якщо поряд є хтось живий. На жаль, зелений вогонь не всесильний, а червоним я не користуюся.

— Ти знайома з Євегілато? Колись ми намагалися зжерти одне одного, але виявилися не по зубах, тож розійшлися.

Вона сіла на стрічку, майже невагома, розгойдувалася на ній, як на гойдалці, й при цьому хихикала. Вухастик не міг відірвати погляду від Пандори. Він відчував, що та зітре його в порошок, якщо тільки торкнеться.

— Не намагайся залякати, — раптово сказав 049. — Ми тут, щоб спіймати тебе, якщо спробуєш утекти, я тебе з-під землі дістану.

Треба ж, начебто він не дуже хотів виконувати роботу ліквідаторів, та й вигляд цієї дами відбивав будь-яке бажання хоробритися. Якою б відчайдушною не була Еммі, яким би невразливим (точного ступеня невразливості він не знав) не був Вухастик, вони намагалися не підходити до цього щось і не горіли бажанням туди сунутися, побачивши Пандору.

— Я знаю тебе, а ти знаєш мене... Мою доньку. Вона загинула з твоєї вини, чи не так? О, мою крихітку чекало таке блискуче майбутнє, вона могла б світ покласти до своїх ніг, моє любе дитятко, а ви загнали її у всіма забуті країни третього світу, ви переграли її, нікчемні, дурні... люди.

Вже й сама Пандора засумнівалася, чи був він людиною, але впевненість Чумного Доктора та його вигляд говорили про те, що він не просто щось чув про минуле століття, а безпосередньо брав участь у розбірках з її ненаглядною.

— Хочеш зіграти зі мною ще раз? Переможеш — я здамся в полон тим людям із буквами S.C.P., програєш — заберу всіх трьох і піду далі. Це абсолютно нова хвороба, і в тебе буде двадцять чотири години, щоб придумати прототип. До того часу, обіцяю, вас воно не чіпатиме.

— Я приймаю твої умови, — не роздумуючи, відповів він.

Тоді Пандора підняла руку, і над кожним спалахнула невелика чорна зірка, вони швидко зникли, але їхній захист чи благословення — ось яке слово крутилося на язику — лишилося з усіма учасниками експерименту.

— Що ж, ти на це підписався, от і командуй, — тепер уже без страху переступаючи стрічку, сказала Еммі.

— Я сам розберуся з вакциною, але мені потрібна інформація про хворобу: звідки вона прийшла, де локалізується, як працює. Мені доводилося проводити операції з метою лікування, але не дослідження причин смерті від інших недуг.

— Добре, це звучить цілком реально. Тут мали лишитися трупи, багато трупів різних строків зберігання. Для роботи краще брати свіжіші, я б почала з аналізу крові, були б тут живі люди... Хоча, зразки могли лишитися десь у лабораторії, не могли ж вони їх не брати, епідемія вирувала не один день. Ви з Вухастиком можете пошукати записи, все одно розтин процес тривалий.

— Кілька годин, не більше. Розумію, цього мало, але в нас лише доба на роботу.

Отак швидко вони між собою домовилися, а 1048 А й не зрозумів, як опинився біля Чумного Доктора, тільки запам’ятав, що йому треба шукати документи. На щастя, у фонді він так теж робив, щоправда, не особливо читаючи, але шукав папери в папках добре. Незабаром ведмедик приніс стос, удвічі вищий за нього самого, усі творіння Конструктора могли тягати речі важчі за себе, тож він впорався.

— Добре, тепер, будь ласка, прочитай їх, нам треба вивчити анамнез.

— Яке дивне слово!

— Історію хвороби. Мають бути якісь симптоми, спільні для цього захворювання, динаміка розвитку, це перший крок до розуміння проблеми й пошуку вакцини.

Ця справа виявилася не такою вже й простою. Взагалі, багато незрозумілих слів було в тих записах, і ведмежа постійно питав, що вони означають. Як узагалі в одне речення можна вмістити п’ять слів, які означають сім? Так складно! З іншого боку, коли знаєш латину, можна описати величезні хвороби у короткому тексті, до того ж латина одна, звідки б не був лікар — він зрозуміє діагноз.

Зрештою, Вухастику вдалося помітити одну дрібницю — всі люди скаржилися на кашель. Йому здалося, що це важлива деталь, хай навіть 049 був незгоден.

— Надто узагальнений симптом, за одним нічого не можна сказати. До того ж, тут все описано незадовго до смерті, він міг з’явитися внаслідок ушкодження інших органів. Треба шукати ближче до початку хвороби, щоб зрозуміти, як нею взагалі заражаються і що в першу чергу страждає.

— Ну, інші штуки — оті всілякі анемії — мені не зрозумілі. Вибачте, мабуть, від мене мало користі.

— Може, тоді сходиш до Еммі? Якраз дослідження трупів може прояснити ситуацію.

Як добре, що замок було зламано! Отже, морг розташовувався у підвальному приміщенні, весь такий кахельний: біла підлога й сірі стіни, дуже яскраві лампи, холодно. 1048 А сподівався, що йому довго тут не доведеться сидіти — просто один-в-один як його камера, тільки там не можна було вирощувати бурульки.

Подруга ж сиділа за столом трохи далі, в одній руці тримаючи і пробірку, і пробку до неї, зап’ястя трохи тремтіло. Узагалі, у темному халаті та шапочці, яка ховала волосся, було складно її впізнати, але ж тут не було інших живих істот. Лівою рукою колишня полонянка Фонду працювала з якимось інструментом, проводячи його над полум’ям пальника.

Вухастик обережно торкнув її лапкою, і закрита пробірка одразу опинилася на штативі.

— Хто б міг подумати, що через стільки років мені знадобиться робити аналізи крові, і що ці вчені зберегли зразки ще живих людей? Я ще не закінчила, але дещо вже є.

— Як ти працюєш пораненою рукою?

— Трохи неприємно, але то дрібниці. Тут такий цікавий випадок! У крові картина хронічного лейкозу, але раком не заражається відразу весь персонал, та й інших ознак немає. Я провела біопсію кісткового мозку, залишила кілька зразків — так от, там немає пухлин, ніякого раку немає. Але щось руйнує клітини, не даючи їм дозрівати. Можливо, це вірус? Вони потребують ядра і ніколи не паразитують на еритроцитах, адже в зрілих його немає, але якщо брати незрілі… Загалом, потрібен електронний мікроскоп, світловий його не бачить.

— Тут точно такий має бути, я пошукаю. А як його відрізнити від звичайного?

— Ну, хоча б за цифрами, він збільшує у рази сильніше.

Отримавши нову роботу, Вухастик вирушив на склад обладнання. Наостанок ведмедик кинув Еммі фразу «а я читав, що вони всі кашляли перед смертю», а краще б запитав, чи не знайшла вона картку доступу. Бо склад ніхто не зламував, і щоб туди потрапити, довелося вже йому самому шукати трупи.

Одного знайшов у палаті, де стояв сильний запах розкладання. На жаль, людина була в сорочці й жодних речей із собою не мала. Другий дослідник лежав на підлозі в роздягальні (до речі, звідси дівчина брала чистий одяг, мабуть, тому він перебував на лавці зі складеними руками й заплющеними очима), у нього якраз знайшлася необхідна річ.

Усередині чого тільки не було: пробірки, колби, штативи, гвинтики до цих самих штативів, якісь контейнери, пальники, пальне для них — очі розбігалися! На щастя, Вухастик знав, як виглядають мікроскопи, і знайшов свою ціль досить швидко.

— Тобі не набридло працювати посильним?

Від цього голосу ведмежа підскочив, на щастя, не впустивши обладнання. Пандора з’явилася під стелею, поділ її сукні все так само клубився, а обличчя було майже нерухомим, але тепер вона дивилася на нього як на співрозмовника, а не як на іграшку.

— Я допомагаю, — подолавши свій страх, сказав він.

— Та ну, а мені здається, над вакциною — метою нашої угоди — працює тільки 049, ця істота з залізною головою розважається з трупами в морзі, а ти на подай-принеси. Знаєш, а міг би знайти роботу кращу, я б дала тобі кілька хороших зразків, щоб подивитися, як ти навчишся всьому.

Йому й самому хотілося б навчитися робити ті класні штуки з пробірками, наливати всілякі реактиви й дивитися, як щось змінюється. Хотілося б розуміти дивну мову латинських термінів, а може навіть щось, чого люди ще не зрозуміли. Тільки от Вухастик весь час боявся питати — зрештою, ведмедю з вух не місце в цивілізованому суспільстві. Зараз він набув стійкої впевненості — неважливо. Нехай люди вважають його дивним, навіть родичі не підтримають, якщо в 049 вийшло впоратися з Інквізитором, то що вже братові Термінатора розібратися з якимись упередженнями?

— Я хочу навчитися, але не зараз. Зроблю це у менш критичній ситуації, Еммі потрібен мікроскоп, а Чумному — результати досліджень. Якщо це те, що я можу робити, значить, буду посильним, головне, щоб вакцина вийшла.

Думки про те, як Пандора з ним розбереться, були нав’язливими, однак Вухастик пройшов повз неї, істота зникла. Цього разу її подружки не було за столом, зате голос можна було почути з дальнього краю.

— Стережися, малий ротик, своїх слів, стережися, малий ротик, своїх слів...

Далекий кабінет, трохи прикриті двері. Точно! Вона ж хотіла взяти зразки легень. Тягнучи з собою мікроскоп, ведмедик вирушив туди. Він ні слова не розумів із пісні, але чув, що вона була дитячою, у Еммі ж виходило співати її з ноткою гумору чи радше іронії.

— Там на небі Бог сидить, і вбачає кожен гріх...

Поруч було кілька камер, на яких були позначки маркером "закінчено" — так не робили у справжньому морзі, але тут немає інших людей, які могли б повторно працювати з трупами.

— Стережися, малий ротик, своїх слів.

Але того, що він побачив, увійшовши всередину, вистачило Вухастику на все життя. Він, звісно, вбивав людей, як і Залізний, але ніколи не замислювався, що ще з ними можна зробити. Наприклад, розкрити грудну клітку, прибрати кілька ребер для зручності, поклавши їх збоку (вона ж працювала з трупами перед похоронами, а там головне був зовнішній вигляд, не вміст). Ще й ті клапті тканин, що сохли на пластикових кубиках, схожих на мильниці. Дивно, як вигляд усього цього нагадав йому власне тіло, зранене зубами, і як відбив бажання когось убивати, чого Плюшевий не міг позбутися роками.

— Повернувся? Зразки ще не готові.

На одязі, всупереч очікуванням, не було крові, тільки на одноразових рукавичках — і то трохи. Пройшовши повз нього в іншу кімнату, дівчина кинула свої інструменти в якусь машинку, запустивши там щось на годину, після чого повернулася і помітила наляканий погляд.

— Ти виглядаєш як Евелін, точнісінько так, коли ні з ким було залишити, і я взяла її на роботу. Не хвилюйся, кров уже готова, тобто сироватка. Загалом, віднеси її Чумному, нехай працює, через годинки дві-три повернешся — дам і зразки легені, і остаточний висновок щодо вірусу.

— А ти не хочеш допомогти йому з вакциною, у тебе наче виходить...

— Вакцини — ні. Мої повноваження починаються вже після смерті, я не розумію, як працювати з живими людьми. Вибач, якщо у мене й вийде створити щось робоче, воно, швидше за все, буде отруйним. Залиш йому, 049 більш уважний до живих людей.

В обмін на мікроскоп Вухастик отримав пачку записів і купу зразків крові — усе це він ледь дотягнув до іншої кімнати. Доктор теж працював із пробірками, але якось інакше, і вміст там був іншим. Виявилося, що це було щось на кшталт основи, а для подальшої розробки якраз і потрібна була кров.

Ведмедик не хотів заважати, тому просто сидів і спостерігав. Ну що він міг зробити, якщо його знання в цій справі обмежувалися словом "щеплення"? Взагалі, у домі їхньої подруги було багато книжок, присвячених усіляким хворобам і анатомії, і він навіть їх переглядав, поки родичі грали, але нічого там не було зрозуміло. Хіба що одну штуку. Пояснення до неї були написані на зошитовому аркуші почерком дитини років десяти-одинадцяти.

— Сказ — згадав Вухастик. — Яка огидна річ, від неї роблять багато уколів, там прямо той самий вірус, тільки якось змінений, щоб коли він потрапляє в мозок, не шкодив... мозку, чи чому він там має шкодити. Просто коли шкідливий вірус хоче потрапити, там уже немає місця, але це так складно — змінити ту штуку всередині нього.

— Змінити РНК вірусу, щоб він став безпечним. Я про таке чув, але в мене немає досвіду роботи з таким обладнанням.

Ведмедик здивувався. Невже, бодай краєм ока, усе ж 049 стежив за тим, що він говорить? І хіба може таке маленьке створіння принести користь?

— Ну, чому я про це подумав, Еммі сказала, що це вірус, і що він теж у мозку живе, тільки не в тому, який у голові. Цікаво, чим іще люди думають?

— Кістковий мозок, у нього інші функції, здебільшого кровотворна. Якщо це справді вірус, у крові його зупиняти марно — туди вже потрапляють зруйновані клітини. Якби тут був...

— А кістковий мозок — це не така червона штука, схожа на губку? Ці зразки теж є, он там, під паперами.

Тоді 1048-А подумав, що людям треба місяці два, щоб створити вакцину. Взагалі, доба здавалася йому великим проміжком, але поки ці віруси потраплять у піддослідного, поки розмножаться, поки пройдуть усі реакції — це ж скільки днів має минути? Дивно, але в руках Чумного Доктора всі ці дослідження йшли швидше, схоже, у нього справді була якась перевага.

Трохи згодом Еммі прийшла сама, завершивши картину хвороби: вірус жив, як малярія — розмножуючись, потім залишаючи період затишшя і знову розмножуючись. Передавався не лише через кров, а й через мокротиння в легенях — ось звідки брався кашель і чому він був вологим та проходив за кілька днів, що більше нагадувало затяжну застуду, ніж частину захворювання. Втім, це вже не дуже було потрібно.

— У такому разі, мені б виспатися. Десять годин за розтином і аналізами — це майже як робочий день у похоронному бюро, ще й рука розболілася.

До кінця відведеного строку Вухастик її не бачив. Зате, як виявилося, він може бути корисним не тільки в подай-принеси — у нього навіть брали кров для експерименту! Знову ж таки, навряд чи рядовий учений Фонду зміг би таке зробити.

По закінченню строку всі троє з’явилися перед входом у лабораторію, де витала Пандора. Еммі вже була у своєму звичному вбранні, обіймаючи рюкзак, а він і забув, що тут є це літаюче щось.

— Вам не вистачило часу? — наче заздалегідь знаючи відповідь, запитала вона.

— Вистачило на цілих два прототипи, другий точніший.

Дивлячись на 049, вона невдоволено схрестила руки на грудях, після чого обличчя-камінь спотворила хитра усмішка.

— Але на око ж не скажеш, працює чи ні. Доведеться випробувати на комусь із вас. Зазвичай ця хвороба розвивається тижнями, але я зроблю виняток — ми ж поспішаємо!

— Якщо я зробив вакцину, значить мені й перевіряти.

— Не піде, у тебе імунітет до захворювань, — опинившись ще ближче до них (чи то підлетіла, чи то розчинилася й з’явилася поруч), заявила Пандора.

— Ну, спробуй мене, я за це життя пережила багато гидот.

— Червоний вогонь тільки живиться хворобами, звідки мені знати, що ти не зробиш так само?

— Я не можу використовувати силу Червоного бога, вона мені шкодить!

— Цього мені невідомо напевно.

І знову ця страшна жінка причепилася до нього. Ну чому їй не потрібні були розбірки з двома особистостями, при тому що перший віками боровся з Чумою (вона називала її своєю улюбленою донькою), а друга два десятки років вивчала трупи? Що могла отримати Пандора від Вухастика, який досі не міг зрозуміти, навіщо людині кістковий мозок і чому він не в голові?

— А я, значить, можу на собі випробувати? Але ж я не людина, я навіть не знаю, чи є в мене серце або мозок.

— Головне, що є кров. Ти, мабуть, дуже довіряєш своєму другу, але від лікарської помилки ніхто не застрахований.

Ведмежатко притис вуха, ті, що були в нього як у ведмедя, — таке іноді траплялося, якщо сильно злякатися. Йому й справді не хотілося думати про те, як на іншому організмі спрацює людський вірус і людська вакцина. Тільки от істота хотіла випробувати саме його, і тут 1048 А був незамінним. Він не міг просто так знехтувати роботою друзів, та й сам, здається, хотів стати їм у пригоді.

— Я приймаю умови. Ти скоро вирушиш до Фонду.

— Можеш ходити першим, зазвичай це я починаю, — промайнула повз 049 мара.

Йому вкололи вакцину, після чого за загривок схопила сама Пандора. Очі її почорніли, і в них Вухастик побачив власне тіло — бліде, знекровлене, що лежало на підлозі. Йому здалося, що реальність уже настала, і він помер просто зараз, адже все всередині палало, а голова йшла обертом. Та ведмедик полетів униз, його зловив Чумний Лікар, а об’єкт так і лишився ширяти в повітрі, хапаючись за голову.

— Цього не може бути! Це ж нова хвороба, її ніхто ніколи не бачив, від неї немає ліків!

Але угода залишалася угодою. Мабуть, це знали не лише її учасники, а й якісь вищі сили. Неочікувано об’єкт знову перетворився на чорний туман, тільки цього разу навколо нього утворилася оболонка — амфора із загостреним дном, закупорена, як бурдюк з водою. Вухастик навіть у музей таке б не поставив — настільки воно було непомітним.

— А я думав, у скриньку, — підсумував він.

— В оригінальній міфології був сосуд, а не скринька! — обурилася Еммі. — Але я в будь-якому разі рада, що ми її зловили.

— Ми? Та це ви там щось робили, я просто за компанію…

— Ти ж знайшов цілу ланку анамнезу, а ще зекономив мені купу часу.

— Ти мені підказав, яку вакцину створити.

— Але я нічого не знаю, плутаю терміни та органи місцями. Взагалі, маленькі ведмежата 1048 не можуть ось так робити.

— Тобі не обов’язково бути кимось іншим, щоб робити те, що любиш, — сказала Еммі. — Взагалі, я та ще соціофобка, але й мені знайшлася робота, так само як і товариським однокурсникам, які безпосередньо працюють із пацієнтами, і любителям робити одноманітні дії. Медицина — це така велика наука, і кого тут тільки немає.

— Терміни, які я знаю напам’ять, довелося вчити ночами впродовж більш ніж шести років, після десятиліть практики рухи відточені до автоматизму, але колись було важко робити рівні розрізи та вчасно знімати мікстури з вогню.

— Тобто лікарями можуть стати різні люди, і не потрібно народжуватися з довідником у голові? — здивувався 1048 А. От Залізний був створений із базою даних, а він — із вухами замість мозку.

— Ні, — хором відповіли вони.

— І я можу навчитися? Я ж ведмідь.

— Любий, я змогла навчитися, а я — шульга. Але тобі потрібен талановитий учитель, все ж таки ведмедів в університети не беруть. — А тоді, не даючи нікому відповісти, продовжила: — Чумний, ти ж, здається, шукав помічника, який не буде вкривати гниллю зразки?

Мабуть, сам Вухастик ніколи й нікого про таке не попросив би, все ж таки спробуй чомусь такому навчити.

— Я вже змирився з тим, що не зможу знайти гідного кандидата, і все ж Вухастик довів, що може проявити кмітливість і зробити щось добре для людей.

— Значить, мені можна подивитися на всі ці штуки, і навчитися з ними працювати, і теж робити дослідження?

— Усе прийде з часом.

Тепер його вже не хвилювало, скільки доведеться вчитися, які жахливі предмети там чекають, і навіть як на це відреагують родичі. Нарешті Вухастик знайшов своє місце у світі. Можливо, йому доведеться зіткнутися зі своїм Інквізитором, але він стоятиме на своєму.