Минуле не забувається

Будучи одним із найкращих маніпуляторів Фонду, він доволі часто впадав у залежність — навіть надто. Скільки вони тримали його в клітці, без можливості бодай поговорити з людиною? Дуже рідко приходили вчені з черговим дослідженням, і то весь процес контролювався, але все ж, коли система давала збій — а людський розум рано чи пізно помиляється — люди знову згадували, за що приліпили на нього мітку кетера.

— Що ж, повернімося до нашого питання. — Підходячи до їхньої тимчасової бази, Вухань поклав Маску на камінь і заговорив звичними для себе жестами.

Одержимий рідко відчував біль. Кілька разів, іще до потрапляння в гробницю, хтось виявляв свавілля й бив його, але тріщини швидко загоювались. Коли один із учених Фонду вигадав засіб, що блокує можливість виділяти чорну гниль, дискомфорт був радше моральний. І, звісно ж, коли тіні перенесли на нього біль тієї божевільної, тоді тріщини здавалися майже справжніми.

На цей момент жодних «майже» не було. Існувала цілком реальна травма, завдана склом, міцнішим за звичайне разів у п’ять. Він відчував її як щось летальне — за консистенцією схоже на думки людини, хворої на рак. Невиліковне, повільно вбиваюче тебе.

«Як ти збираєшся мені допомогти? Полагодити те, з чим ніхто раніше не стикався?»

— Е, ні, — похитало головою ведмежа, — спершу обіцянка. Ти повинен дати мені слово, що позбудешся Старого, або зробиш так, щоб він не переслідував нас, інакше твоя розбита голова остаточно зламається.

«Смієш мені погрожувати? Хоч розумієш, з ким граєш, жалюгідний клаптик вух?!»

— З важко пораненим звіром. — Без жартів відповів 1048 А. — Я б цього не робив, якби був інший вихід, у тебе його теж немає.

Вічливість, лестощі, хитрість — не вперше йому доводилося з кимось домовлятися. Якщо вже стояло питання виживання, які тут залишалися варіанти?

«Даю слово, Старого від вас віджену, але тільки якщо ти мене полагодиш».

Вухань кивнув, але перш ніж узяти його до рук (тримався за тильну сторону, бо лицьова завжди випромінювала гниль), додав:

— Щоб ти не порушив обіцянки, я розповім про все 049. Він казав мені, що більше не лікує людей — гадаю, то була ваша угода, якщо ти не дотримаєшся слова, навіщо йому дотримуватись свого?

Потік лайки народився в свідомості 035, але там і залишився — ще бракувало зірвати настільки важливу угоду. Цей малий маніпулятор, звідки в ньому стільки розумних думок? І як він взагалі сміє щось казати про ТУ угоду? Цей дурник нічого не знає.

Його неможливо було відволікти від роботи. Можливо, Чумному подобались обов’язки лікаря, або ж він настільки був відданий якимось ідеалам (люди називають це присягою, ніби). Якось 035 навіть чув розповідь одного з прибиральників тому вченому, що чергував біля його камери.

— Мені просто пощастило, що прибирав за рогом, серйозно. Той хлопець лежав із застиглими очима, а цей нуль… Як його там, сидів поруч і спокійно розрізав труп, як чоловічка з паперу! Один із ліквідаторів — здається, то був його друг або кузен — хотів вистрілити, але інший зупинив. «Якщо привернеш увагу Чумного, будеш наступним, та й кулі йому не нашкодять, краще допоможи загнати об’єкт назад у камеру».

Жодні вмовляння на нього не діяли: ні наявність інших лікарів, ні бажання самих пацієнтів. Про безглуздість боротьби за чужі життя, незнайомі й абсолютно непотрібні, говорити не довелось — 049 не слухав подібних речей.

Тоді Маска знайшов інший вихід. Він заволодів людиною й повів товариша в печеру, де зберігався зразок 409 — кристал-інфекція. Доктора він попросив залишатися в межах гранітного каменя, знявши Маску з носія. Одержимий намагався не пошкодити людину, і ще кілька хвилин міг тримати її під контролем дистанційно, скеровуючи до кристала.

Щойно жертва торкнулася об’єкта, її рука почала вкриватися блакитними скельцями, віддавати світінням. Людина отямилась, вона не помічала дивних гостей позаду — вся увага була зосереджена на камені, що пожирав її тіло. Смертний бився в конвульсіях, намагався зламати щось, вкусити (чи відгризти) руку. За деякий час він увесь перетворився на статую, продовжуючи при цьому скреготати й тремтіти.

«І таких ще дуже багато, кожен працює по-своєму. Люди знають багато методів боротьби з чумою, але ось від цього — незвіданого й чужорідного — не придумали ліків.»

— Колеги з Фонду мають більше досвіду в подібній роботі. — Наполягав 049. — У лікарів є таке правило: ти не можеш лікувати абсолютно все, що тобі заманеться, маючи диплом і право на практику. Якщо в хворого гниє зуб, не грай із себе стоматолога, відправ до того, хто цим займається. Ти можеш побачити загальні симптоми, напрям, але саме лікування проводити не маєш права.

«Нехай кожен займається своєю справою — гарне прислів’я. Тільки ось, друже мій, ти забуваєш, що твої «колеги» — люди, а ти не зовсім людина. В той час як цілий загін учених може заразитись невідомою гидотою, тобі вона нічого не зробить. Чи не розумніше буде зберегти їм життя? Та й часу на дослідження в тебе більше.»

— Можливо, ти маєш рацію. Якщо зможу дізнатися щось нове, це врятує життя багатьом дослідникам.

«Але ти все ще сумніваєшся, як мені тобі вірити?»

— Ти переконав мене, що це важлива проблема. Я даю слово, що в першу чергу займатимусь дослідженням недосліджених вірусів і за можливості допомагатиму колегам у боротьбі з пошестю.

Власне, 049 дотримався слова. Якщо він когось і оперував за ці двадцять років, то це були або носії, яких йому передавав Маска, або випадкові зустрічні (ніхто ж не просив їх пхатись у старе селище). Іноді Чумний просив розшукати хворих на той чи інший вірус, Одержимий погоджувався, приховуючи той факт, що сам і заражав їх — задля розваги. Іноді товариш навіть лікував ті дивні хвороби, але вони все одно помирали від дій Доктора, тож дослідження затягувались.

«Я приймаю умови, Вухастий, давай скоріше, цей біль нестерпний!»

Ведмедик поплентався до Залізного й попросив того покликати Марка. 035 дратував цей ідіотський ланцюжок, та й що вони робитимуть? Невже суперклей дістануть?

— Ми про все домовились. — Заявив родич, випереджаючи колишнього D. Той уже помітив рани названого брата і хотів покликати Доктора. — Залізяко, не треба, я сам дійду, а ти, якщо хочеш допомогти, вмов Еммі його полагодити. Не знаю як, просто вмов.

Здається, ведмідь насупився — якось дивно змінилася його ганчіркова пика. І все ж Марк погодився розгрібати кашу, всю розмову він узяв на себе.

«Бо це ти її заварив і нацькував на всіх Старого. Від тебе за милю тхне провиною.»

— А від тебе гнилою падаллю.

Еммі про щось жваво розмовляла з 049. Через пластину в голові дівчини, Одержимий не міг читати думок, але кінець розмови почув.

— … так, як прискорене розкладання тканин. Можливо, його запускає денне світло, але тоді може бути, що нічне… Вухастик! Як ти так примудрився?!

Ведмедик знизав лапками, після чого сів на траву — біль, відірвані вуха й кров дали про себе знати.

— Я підлатаю, тільки мені допомога потрібна. Залізний, знайди вуха, хоча б звірів, 049, чи не міг би ти…

— Допомогти їх зшити? Гаразд, це не так складно, як здається.

Отже, ведмеді й Чумний повністю занурились у проблему Вухастика, тільки Марк спершу прошепотів щось на вухо подрузі. Та з огидою глянула на Маску (його знову поклали на землю), а тоді зі співчуттям на друга, після чого обережно взяла кетора за край і понесла подалі від сторонніх очей.

— Слухай мене уважно, Пластмаско, я зберу твою порожню голову докупи, але якщо ти хоч комусь про це пробовкаєшся — ніколи не пізно все повернути назад.

«Так. Я зрозумів, тепер купка слабаків диктує мені умови. Не перестарайся, бо як тільки усуну поломку — оберну вас усіх на гниль.»

Нічого на це не відповівши, дівчина обхопила пальцями краї 035, уже впевнено, не боячись травм. Ще хвилина, він уже хотів щось сказати, як раптом опинився у сфері зеленого світла, і ще один спогад із далекого минулого ожив.

Дім на околиці міста. Казали, що там живе дуже хороший цілитель. Ніхто не знав, де його рідна земля, чи є в того батьки або брати з сестрами. Подейкували лише, що цей чоловік може зцілити будь-яку хворобу, ну просто будь-яку. А ще казали, що попри свою доброту, рятівник допомагає лише в крайніх випадках і то рідко, за що його й називали егоїстом і впертим.

«Ти так сильно хочеш допомагати людям? Тоді чому якийсь Червоний Шаман лікує їх десятками на день, а ти й одного за місяць ледве як виходжуєш?!»

Тоді він ще не намагався звести жертву з розуму, просто розігрував виставу. Від самого початку було відчуття, наче Маска потрапив актором у венеційський театр.

— Я працюю по честі, подорожній. — Відповідав дивак. — Люди йдуть за простим і швидким рішенням, їм не хочеться приймати ліки чи перев’язувати рани. Але за таке зцілення в будь-якому випадку доведеться платити — якщо не хворому, то тому, хто бере на себе цей недуг. Я роблю це лише тоді, коли людина сама впоратись не може, і то забираю не все — тільки найважче, щоб побороти хворобу. Натомість моя допомога завжди чесна. А ВІН — яка йому вигода з повного зцілення людини?

Тоді Одержимий лише збирав інформацію про світ і був більш говірким. Міг днями мандрувати дорогами, змінюючи носіїв, розмовляти з усіма. Доводилось бачити багато історичних подій, спілкуватись із доволі освіченими людьми, бачити навіть більше, ніж записали на сторінках історії. Адже думки — не книга, ти ж ніяк не зможеш задуматись перед тим, як подумати, і брудні таємниці так чи інакше спливуть. Бачив він і того Червоного Шамана, хотів дізнатись, чи правду люди кажуть про «всемилостивого бога» — дізнався.

«Енергія хвороби не шкодить цій істоті, навпаки — вона її живить. Він не лікує вас, ідіоти, він просто їсть.» — Спостерігаючи за реакцією співрозмовника, відповів Маска.

— Отже, ти теж знаєш? Тоді тобі має бути відомо, що в кожної сили є протидійна, так ось — я ця сила!

«Ти? Невже, світле добро? Зачекай, я зрозумів. Він — зло, але зцілює безліч людей і повністю, а ти — хороший хлопець — лікуєш собі на шкоду, ще й одиниці, і вважаєш це жестом доброї волі?»

— Тобі не зрозуміти! — Обурився цілитель. — Світ створив мене з однією метою: знайти і зловити Червоного Шамана, коли ми зійдемось, помремо обидва. Але замість того, щоб просто віддати своє життя, я став допомагати іншим і знайшов своє щастя.

«Брешеш. Ти — не добро, ніщо не є абсолютним добром. Скажи, якщо людина буде смертельно хвора, і єдиний спосіб її вилікувати — твоя смерть, ти погодишся?»

— На жаль, ні. Життя одного проти сотень врятованих — я не можу.

«Знову брешеш.»

За кілька миттєвостей до нього вибігла донька — вона помітила, що батько розмовляє з незнайомцем, і занепокоїлася. Маска покликав її до себе, жестом показуючи, що хоче погладити дитину по голові, наївна дівчинка підбігла, і їй на лоб одразу впали гнилі краплі.

Він мовчки спостерігав, як мала закричала від болю, як чорна речовина почала роз’їдати череп. А тоді — мабуть, на той момент єдиний антидот — дивний чоловік спалахнув зеленим полум’ям. Уже в наступну мить вона лежала з крихітною подряпиною, а рятівник…

"… отримує усю шкоду від ушкодження. Минули століття, а воно все ще працює."

Еммі стояла перед ним. Здивована, налякана. Розбитий лоб, кров заливає око, стікає по щоці. Рука мимоволі прикриває рану, поступово світіння згасає.

— То ти знаєш про зелене полум’я?

"Я це місце вивчив уздовж і впоперек. Але не думав, що носії ще лишилися."

— Штейн казав, це рецесивний ген, дуже рідко активується. Про перших його носіїв були згадки в манускриптах, але з роками вони загубилися, тож зараз багато хто може бути його носієм.

"Штейн… Це не той псих, що здох у божевільні два десятиліття тому?"

— Це тебе точно не стосується! — гаркнула дівчина. Тепер вона остаточно опанувала себе й не збиралася патякати зайвого. — До речі, воно працює й у зворотному напрямку: я можу взяти свою травму і просто перекинути її на все, що піддається зеленому полум’ю.

"Цілитель самовіддано віддавав своє здоров’я іншим — хто б міг подумати, що в його мирного таланту може бути таке застосування?"

— Отож не думай собі нічого. Я не іграшка, щоб рвати мене на шматки й мучити, не збираюся збирати чужі рани. Забудь про все, інакше воно до тебе повернеться.

Мабуть, він би так і зробив, якби не один факт, що раптово промайнув у голові. Червоний і Зелений — протилежності, чи не так? Тоді якого біса вона відкривала портали у світи, підвладні Червоному? Чи не пробудився той самий ген у тому місці, яке Еммі називала «В’язницею для розуму»? На такі питання міг відповісти тільки Марк — треба було лише вловити слушний момент.

Але не цього дня — Фонд міг настигнути їх будь-якої миті, слід було виконати свою частину угоди й якось позбутися Дідугана. Та як, якщо організація не могла тримати Старого вічно? О, це було те ще питання. Він навіть напружився, намагаючись усе обміркувати, і вирішив відволіктись, поспостерігавши за іншими.

Колишній D заспокоював щойно залатаного Вухастика — той тепер скидався на мумію, бо поки вуха не приросли, він був замотаний у бинти. Залізяка з Плюшевим грали в хрестики-нулики, чекаючи, поки родичу полегшає.

Еммі, все ще незадоволено поглядаючи на шов на лобі ("та не треба нічого зашивати, таке на мені швидко гоїться!") все ж продовжувала бесіду з Доктором. Виявилося, вони обговорювали зразок, узятий у якоїсь істоти.

— Все було б значно простіше, якби в тебе був мікроскоп! Я життям готова присягнутись, що з цими клітинами щось не так.

— Там не потрібен жоден мікроскоп. Я й так знаю: їхній носій помер від чуми кілька століть тому, від нього лишилось тіло — точніше, мумія.

— Не схоже. Кістка розсипалася просто в порох, у мумій такого не буває. Ти стверджуєш, що сам бачив, як зразок зітлів, отже, або він потрапив на сонце лише зараз — і тоді де ж він був усі ці століття — або ж це трапляється не вперше. Виходячи з теорії, що це був не звичайний труп, я б сказала, щось поверне його до життя, і не вперше.

— Це неточно. — По голосу було чути, що Чумний таки повірив у теорію, просто не хотів, щоб вона виявилась правдивою.

"У кожної сили є своя противага." — підштовхнув їх до рішення Маска, щоб швидше завершити розмову.

— Темрява! — хором сказали дослідники.

— Або місячне світло. — вже тихіше додала Еммі. — Але що б це не було, краще б ти нам сказав, треба бути готовими.

"Ти теж не поспішаєш ділитися всіма своїми секретами, тож заткнись. Нам уже час рушати. Як я зрозумів із думок ведмедів, тобі потрібна точка в певному просторі з особливою енергією, щоб відкрити портал у нове місце, а Доктору — зона поширення якоїсь хвороби."

— Я точно знаю, із чим нам доведеться працювати. Марк як ходяча енциклопедія, він розповів мені про зразок на ім’я "чума зомбі", Залізяка пообіцяв знайти осередок. Якщо Вухастик уже може йти — вирушаємо.

"Чума зомбі, — подумав про себе Маска — а ж бо інфіковані нею втрачають розум. Якщо такою заразити Старого, інтелект зникне, і він більше не вибереться з пастки. Чудова ідея!"