Брати (цикл)

БРАТИ (частина 8)

Я відчував, що це пастка.

Коли ми з братом підбігли до місця, звідки долинув жіночій крик, там на нас чекала зловісна постать у чорному плащі. В його очах - це був чоловік - палав вогонь.

- А ось і ви! - сказав він.

Ми з братом стали у бойові стійки.

- Що трапилось із жінкою? - запитав брат, спрямовуючи свій меч у напрямку незнайомця.

- З жінкою? - перепитав той. - А, ви про жіночий крик! Це було потрібно для Ритуалу.

- Ритуалу? - очі брата звузилися. - Де вона?

- Не все є таким, яким здається, друзі. Я...

Та його перервав страшний гуркіт. Земля у нас під ногами пішла тріщинами та почала провалюватися. Ми з братом ледве встигли відскочити - і незнайомець теж.

Коли земля заспокоїлася, а пил осів, ми побачили, що стоїмо біля країв новоутвореної прірви.

- Це ти зробив? - запитав я.

- Ні, - відказав незнайомець. Його очі яскравіше запалали червоним.

Я подивився униз. Дна не було - була безодня, яка переходила в ніщо. Чи це нормальна ситуація - діра в землі, на зразок вертикального тунелю, в якого є початок, але нема кінця?

- Жінка. Де вона? - З викликом перепитав брат. Його Кристалічний Меч засяяв від надлишку енергії.

- Не жінка. - Зловісно відповів незнайомець. - Жіночий крик. - І пояснив: - Далеко звідси, в іншому світі, деякі жінки настільки ненавиділи чоловіків, що створили цей Жіночий Крик для знищення протилежної статі. Ця зброя є вельми небезпечною сама по собі, проте в поєднанні з Богатирською Відрижкою та іншими компонентами створює дуже потужний оберіг. Саме тому мій Ритуал...

- Але цей крик не звучав загрозливо! Це був радше крик про допомогу! - перебив його брат.

- Саме так, - погодилася постать у плащі. - Коли чоловіки чули цей крик, усередині них пробуджувався лицар і захисник. А в гірших чоловіках пробуджувався безкарний злочинець. В обох випадках, вони не очікували підступного удару в спину, який ставав смертельним.

- Брате, ти чуєш цю маячню? - звернувся брат до мене. Дійсно, я ще ніяк не коментував їхній діалог, бо він мені дещо нагадав.

- Чи ти не з Ордену Ображених Чоловіків? - запитав я незнайомця.

Той засміявся:

- Ні. Я навіть про таких не чув. Та можу...

Його слова перервала нова подія. Від неба відвалився величезний шматок - і впав униз. За ним - іще один. І ще, і ще, і ще. Шматки неба падали - і розбивалися о силовий бар'єр, що з'явився навколо нас.

- Бар'єр - мій. - Кинув незнайомець. І додав з єхидством: - Я відчуваю присутність Бога. Коли трапляються подібні катаклізми - це зазвичай воля Бога, якому плювати на закони створеного ним світу.

Тим часом земля вирішила перетворитися на болото, а повітря відчутно поважчало, вдавлюючи нас у багнюку.

- Якого біса? - вигукнув брат.

- Ти хотів сказати: "якого Бога"? - поправив його незнайомець. - Розумієте, я чекав, що ми зустрінемося з вами в попередньому оповіданні, коли наслідки ще не будуть такими масштабними. Ваша присутність у цьому світі створює суттєвий дисбаланс - що врешті решт привернуло увагу навіть такої байдужої до реальності істоти, як Бог. Я маю вам повідомити дещо важливе!

Раптово багнюку охопили язики полум'я, а повітря наповнилося небезпечними тінями. Наші з братом магічні обладунки поки що справлялися, а в незнайомця, схоже, був інший захист.

- Врятуйте дівчинку! - Підвищив він свій голос, бо тіні в повітрі пришвидшилися, наповнюючи простір виттям. - Чуєте?! Врятуйте дівчинку!

Стало зовсім темно, і ми з братом зникли з цього світу.

* * *

Я стояв у спальні незнайомої жінки.

Я розумію, як це звучить для вас і що ви можете про мене подумати - але факт залишається фактом. Додам, що біля дверей у спальню стояв мій брат. Поки ви не встигли подумати чогось іще гіршого, читайте далі.

Жінка дивилася на мого брата, а брат дивився на щось за межами кімнати - і, судячи з виразу його обличчя, йому це зовсім не подобалося.

- Я його затримаю! - Вигукнув він - і вискочив із кімнати, зачиняючи за собою двері.

- Я не думаю... - почала жінка - а далі я її не слухав, бо чітко збагнув, про що казав темний незнайомець.

Жінка сиділа у ліжку, обіймаючи дівчинку, - але на руці, якою вона обіймала доньку, була _перчатка_. Ця _річ_ викликала в мене ірраціональне почуття огиди та жаху.

- А, це ти, - сказала жінка, повертаючись до мене.

Я здригнувся. Щось було в ній... нелюдське.

Жінка встала, облишивши доньку. "Так, поки що дівчинка в безпеці", - подумав я.

- І що тепер, один із Братів? - спитала жінка. - Що тепер робитимеш? Як тепер використаєш свій інтелект і свою іронію?

Це були гарні запитання, які я краще би відклав до наступного оповідання - або переадресував їх Автору. Але треба було діяти тут і зараз.

Я зробив вдих ротом, проковтнув повітря - і зично відригнув.

Це спантеличило жінку. Втім, лише на мить. З криком вона пішла на мене в атаку.

Два головні компоненти в мене вже були: Богатирська Відрижка та Жіночий Крик. Я зламав шматочок крейди, що як раз лежав у моїй кишені, та подумки промовив потрібні Слова.

Супротивниця, що кинулася була на мене, неначе врізалася у невидиму перешкоду, яка спружинила та відкинула її у зворотному напрямку. Жінка відлетіла на кілька метрів, вдарилася об стіну і впала.

Усе, що відбувалося, віддавало божевіллям. Але це працювало.

Я підійшов до непритомної жінки і зняв _перчатку_ з її руки. Подивився на дівчинку.

- Дякую, - вимовила вона.

- Бережи себе, - сказав я їй.

* * *

Ми сиділи у наших улюблених кріслах у вітальні.

- У тебе такий вигляд, ніби ти тільки що бився із демоном, - зауважив я.

- Бо так і було. - Відповів брат. - Куди ти подів _перчатку_?

- Мені здається, краще нашим читачам про це не знати. Я розповім тобі, коли вони не підслуховуватимуть.

- Добре. У цілому, щось я втомився.

- Так, це було якось занадто. Та мене ще дещо турбує.

- Відсутність логіки?

- Не тільки. Звідки той темний чолов'яга - і та жінка у кімнаті - знали про нас?

- Ми є частиною Мультивсесвіту, - втомлено сказав брат. - Мультивсесвіту, що складається як з реальних, так і з вигаданих світів. Все, що існує - у будь-якій формі - є його частиною.

- Я категорично проти того, щоби ті інші, химерні, світи пересікалися з нашим!

- Така вже природа Мультивсесвіту. Ми не можемо її контролювати.

- Природа Мультивсесвіту - чи природа Автора, який описує Мультивсесвіт?

- Що нагадує нам запитання: "що було раніше: курка - чи яйце?".

- До речі, що той темний верз був про Бога?

- Принаймні, його твердження хоча би виглядали логічно: світ, який був створений Богом, не може обмежувати Бога своїми законами - бо саме Бог створив ці закони і, відповідно, може їх змінити.

- А якщо Бог втілюється в живу істоту в цьому світі?

- Хіба тоді він перестає бути Богом? Чому б у Нього мали зникнути Його сили? Хіба що жива істота - це не більше ніж рукавичка, маріонетка, за якою стоїть і якою керує Бог. Але тоді не треба ототожнювати цю маріонетку з Богом.

- Гаразд. Ото б не подумав, що такого роду пригоди приведуть нас до богословських тем.

Ми трохи помовчали. Затим брат сказав:

- І все ж, мені здається, ми зробили сьогодні велику справу. Принаймні, мені хотілося би в це вірити.

- На це питання може дати відповідь лише Мультивсесвіт, брате. Ну, або, Автор.

- Амінь.

[29.11 - 1.12.2025]

------------------------

Деякою мірою, цю частину також надихнули твори з Марафону Взаємочитання на Arkush.net. Але не тільки. Те, що відбувається в першому епізоді цього оповідання (окрім Ритуалу, Крику, братів і дівчинки), багато років тому задумувалося як частина окремого твору - який, втім, так і не був написаний. Дівчинка та _перчатка_ в другому епізоді - це очевидна відсилка до циклу оповідань "Це".

Щодо слова "перчатка" - воно краще передає зовнішній вигляд, унікальність і чужорідність цієї речі, ніж "рукавичка" чи "рукавиця". Я ще розмірковував, чи не використати слово "пальчатка" - але не певен, що воно краще за "перчатка".