Брати (цикл)

БРАТИ (частина 3)

Головною новиною дня стало те, що з місцевої лікарні втік небезпечний божевільний.

Небезпечним його робило те, що він непогано володів гіпнозом — і широко використовував його у своїх цілях. Це, разом із винахідливістю та непередбачуваністю, дозволяло йому переконувати інших у чому завгодно, і завжди виходити сухим із води. Його коником були маніпуляції людьми та шахрайство. Кримінал за ним не числився — хоча, знаючи про його здібності, було би справедливо припустити, що він просто плутав сліди та відводив від себе підозри.

Божевільним його робило те, що він вважав себе двома братами, які живуть у дивному місті, в якому ілюзії стають реальністю. Гіпнотичні здібності лише посилювали його стан, переконуючи в істинності власних маячних уявлень про світ. За допомогою гіпнозу він справді досягав ефекту матеріалізації — щоправда, цей ефект по суті був не більше ніж ілюзією. У бесідах з іншими він говорив то за одного брата, то за іншого (і часто його співрозмовники готові були підтвердити, що насправді розмовляли не з однією людиною, а з двома); наодинці з собою він вів діалоги між братами.

А ще він був одержимий незвичайною манією. Чомусь він утовкмачив собі в голову, що брати (якими є він сам) самі по собі є лише героями оповідань, написаних якимось Автором. Він докладно описував Автора і світ, у якому той живе, посилаючись на те, що брати пишуть про це книгу. Але найбільше його турбувало те, що оповідання про братів читає безліч людей — а йому, на відміну від братів, зовсім цього не хотілося. Через наростаючий внутрішній конфлікт він відчував щось на кшталт розщеплення особистості, і це всерйоз його турбувало. Зрештою, саме ця причина спонукала його до втечі — що стала спробою вирватися за межі кошмарних історій, написаних на папері і читаних усіма підряд.

Але втеча не принесла йому ні полегшення, ні порятунку. Він не зміг подолати рамки навколишньої реальності, і до того ж тепер гостро відчував усю фальш життя поза лікарнею. Тут люди робили не те, що хотіли, говорили не те, що думали, — і саме це вдавання вважали нормою. Брати в його голові палали бажанням обговорити такий стан речей, і він здався на їхню милість, дозволивши собі розчинитися в їхньому світі, такому знайомому і затишному.

Так його і знайшов один із поліцейських патрулів — притулившись до дерева, він сидів знепритомнілий.

* * *

— Отже, ви його впіймали? — уточнили брати, опинившись у поліцейському відділку.

— Не те, щоб упіймали, скоріше просто завантажили в машину: він був непритомний, — пояснив поліцейський психолог. — Ми покликали вас, тому що цей божевільний вважає себе двома братами, і загалом... — він зам'явся.

— І загалом його маячня нагадує про нас? — підказав один із братів.

— Так, — видихнув психолог.

— Можливо, він читав оповідання про нас? — подумав уголос другий брат.

— Що? — вигукнув психолог.

— Брат має на увазі: можливо, він чув про нас? — поправив перший.

— Але він сказав... — почав був психолог.

— Ах, вибачте, я обмовився, бо подумав про нашу з братом книгу, — пояснив другий. — Адже цей божевільний щось говорив про оповідання, правильно?

— Так, мало того, що він вважає себе двома братами, він ще й гадає, що ці два брати живуть у написаних кимось оповіданнях, — сказав психолог.

— Який дивний розлад! — вигукнули брати.

Психолог недовірливо подивився на них.

— Здається, у вашій книзі... — почав він, але не встиг договорити, бо божевільний опритомнів і раптом загорлав:

— Ага! Ну от і діалоги! А то я в першому епізоді все думав: коли ж будуть діалоги? Як же це оповідання про братів — і без діалогів? І я вам навіть більше скажу: ми вже в середині другого епізоду, і до кінця оповідання нам залишається лише третій!

— Який важкий випадок, — похитали головами брати.

І ось вони обоє сидять за столом, навпроти божевільного.

— Ви хто? — питає він їх.

— Ми — брати, — відповідають вони.

— Ні, це я — брати, — заперечує божевільний.

— Але ми — це не ти, — парирують вони.

Психолог слухає їхню розмову, і йому здається, що він починає втрачати глузд. Посеред обговорення їхньої книги він не витримує і йде. Примітно, що божевільний підкидає братам безліч вартісних ідей.

— Добре, що це він божевільний, а не ми, — думають брати.

— Ну як? — питає їх психолог, коли вони виходять.

— Безнадійно навіжений, — відповідають вони. — Найкраще йому буде в лікарні. Ми не в змозі допомогти.

Психолог хотів би запитати щось іще — о, стільки запитань і підозр крутиться в його голові! — але він нічого не говорить. Усе це надто хитко, надто безпідставно, надто нереалістично. Він дякує братам, тисне їм руки — і намагається зрозуміти, навіщо взагалі їх сюди запросив.

Брати йдуть, а психолог усе дивиться їм услід. Усе надто дивно, і нічого не прояснюється.

— А що ти хотів — другий епізод уже вичерпав себе, — говорить йому божевільний. — Подивимося, що буде в третьому.

І вони дивляться.

* * *

Автор пише третій епізод, що розповідає про те, як божевільного повертають назад до лікарні, залишивши його власним вигадкам про братів і про Автора; як психологу так і не вдається нічого з'ясувати; як брати обмірковують нові ідеї, натхненні бесідою з божевільним. А читачі залишаються з безліччю неотриманих відповідей — але в тому-то й фішка.

Цей епізод — найкоротший в оповіданні. У тому самому оповіданні, яке тепер добігло кінця.

[26-27.05.2017]

---------------

Ось вам іще один парадокс: друга й третя частина говорять про «оповідання, написані на папері», проте всі три частини відпочатку були набрані на комп'ютері :)