Брати (цикл)

БРАТИ (частина 10)

- Брате, а що, як ніякого Автора нема?

- Що ти маєш на увазі?

- Те й маю. Що, як ніякого Автора нема? Що, як він - лише наша вигадка?

- Лише наша вигадка?

- Так. І нема ніяких оповідань про нас. І нема ніяких читачів.

- Тобто, ми все це вигадали?

- Так.

- І навколо нас відбуваються такі незвичні речі не тому, що вони вигадані Автором, а тому, що наш світ такий сам по собі?

- Так. Світ без обмежень. Світ без Автора.

- А ми нафантазували собі якісь оповідання, якихось читачів?

- Так.

- Тоді мене всерйоз непокоїть наше душевне здоров'я, брате.

- А ти думав про те, що ми можемо бути однією людиною?

- Що?!

- Однією людиною з двома уявними особистостями, які ведуть діалоги між собою.

- Зачекай!.. Зачекай! Звідки в тебе такі думки?

- Звідки в тебе таке запитання?

- Я подумав... подумав, що, можливо, тобі їх навіяли? Навіяли ці думки?

- Хто навіяв?

- Автор... Або читачі... Щоби ми подумали, що їх нема. Або принаймні поставили це під сумнів?

- Про що ти говориш?! Автор - або читачі - граються з нами? Навіть якщо припустити, що вони реальні, навіщо їм було би таке робити? Послухай! Усе це може бути лише нашою вигадкою, хворою фантазією!.. Але...

- Але тоді нам потрібна кваліфікована допомога психіатра.

* * *

Брати розплющили очі. Вони перебували в поліцейському відділку. І брати, і їхні очі перебували в поліцейському відділку.

Вони озирнулися навколо.

- Прийшов до тями? - напівспитав-напівконстатував шериф. - Ох і морока з тобою!

- Що відбувається? - запитав перший брат.

- Знову нічого не пам'ятаєш? - напівзапитально-напівствердно промовив шериф.

- Нас затримано? - запитав другий брат.

Шериф міцно заплющив очі. А розплющивши їх, відповів: - Зараз прийде поліцейський психолог. От з ним і поговориш.

Відчинилися двері - і зайшов поліцейський психолог.

- Ой ні! Ні-ні-ні! - вигукнув він, і поспіхом вийшов.

- От дідько! - вилаявся шериф, і вийшов услід за психологом.

- На нашу думку, все це виглядає дуже дивним, - прокоментував перший брат. - А з погляду читачів це взагалі якийсь фарс.

- Але мушу зізнатися, що нічого не розумію, - відповів на це другий брат. - А ти? Щось розумієш?

- Поки ні, - відповів перший. - Та подивимось, що буде далі.

А далі деякий час нічого не відбувалося. Брати перезиралися й мовчали.

Нарешті, двері відчинилися - і увійшли брати.

- Якого дідька? - подумали брати, що увійшли.

- Якого дідька? - подумали брати, що були тут.

* * *

- Отже, Автор знову випробовує терпіння читачів, - сказав той брат, який увійшов першим.

- Я би сказав, що він знову намагається зламати їм мозок, - додав другий. - І цим, власне, випробовує їхнє терпіння. Як ти й сказав.

- Хто ви такі? - спитав божевільний, що сидів навпроти них.

- От тільки не починай знову, - відмахнувся від нього перший брат. - Навіть якщо це за сюжетом, це вже було.

І разом із другим братом він вперся поглядом у божевільного.

- Хто ви такі? - повторив той розгублено.

Брати перезирнулися.

- Ми - брати, - відповів другий. - А ти зараз скажеш: "ні, це ми - брати".

- Ні, це ми... - почав був божевільний - і замовк.

- Що відбувається? - нарешті вичавив із себе він.

- Саме так, що відбувається? - відгукнувся перший брат. Витримав паузу, і продовжив: - Ти втікаєш з лікарні, тебе ловлять - і ніхто в поліцейському відділку не хоче з тобою розмовляти. Навіть психолог.

- А тоді кличуть нас, - підхопив другий брат. - Але ми нічим не можемо тобі допомогти.

- Ми вже навіть написали свою книгу - і перевірили, як вона діє, - продовжив перший. - Та це нічим не може зарадити тобі.

Настало мовчання, під час якого божевільний збирався з думками.

- Ви - моя проекція? - нарешті запитав він. - Чи я - невдала версія вас?.. Якщо ми вже зустрічалися, чому я нічого не пам'ятаю?

- Може, усе відбувається лише в уяві цього навіженого? - висловив припущення другий брат.

- А може, це _ми_ уявили його? - припустив перший.

- А може, це ви звели мене з глузду? - раптом розлютився божевільний. - Може, я - один із читачів, якому ваші оповідання зламали психіку? - Він схопився за голову та завив.

Брати перезирнулися.

- Це якесь божевілля, - тихо сказав перший брат другому. - З якого нема виходу.

- Проте вихід є. Хай Автор усе виправить, - відповів другий.

- А якщо ніякого Автора нема? - засумнівався перший.

- Тоді ми зациклилися в цьому оповіданні, - відповів другий.

- Але якщо нема Автора, то нема й оповідання. Тоді нема зацикленості. Тоді є тільки ми з нашою екзистенційною кризою.

- Є ще я, - несподівано озвався божевільний. Він дивився на братів напрочуд ясним поглядом. Рвучко піднявши руки над головою, він двічі плеснув у долоні - і зник.

Запала тиша.

- Проблема вирішила сама себе, - нарешті промовив перший брат.

- А може, це зробив Автор, - припустив другий.

- А може, це не Автор. І не проблема. Може, насправді ніякої проблеми не було. А раз її не було, то її і нема.

- А як же логіка? Як же сюжет? Як же читачі?

- Які читачі, брате? Ти їх колись бачив?

- Ні. Але це не означає, що їх не існує. Поглянь на це з іншого боку, з боку читачів: якщо вони ніколи не бачили нас, то нас не існує?

- А хто тобі сказав, що ми існуємо? Ти певен, що ми існуємо? Можливо, ми зараз так само плеснемо в долоні - і зникнемо?

- А нумо обговоримо це з поліцейським психологом.

- А й справді, нумо.

[16-17.07.2026]