Брати (цикл)

БРАТИ (частина 7)

Мій Меч із Зоряного Металу був високо занесений для удару. Різким рухом я опустив його на голову кремезного монстра - і розрубив останнього до самого паху. Бризнула кров, і монстр повільно розвалився на дві половини. Я зауважив, що криваві фонтанчики та нутрощі страховиська складалися з дрібних кубиків. Калюжа крові, однак, мала гладку блискучу поверхню, в якій віддзеркалювалося літнє небо з легкими хмаринками.

Я стояв на галявині поруч із моїм братом. Нечутний вітерець колихав листя дерев; у траві я, здається, розгледів комах. На браті були Адамантові Обладунки, а в руці він тримав Кристалічний Меч. Я встиг подумати, що кристалічний меч - це дуже непрактично, коли брат зробив широкий горизонтальний по́мах назустріч натовпу почвар. Ті, що були ближче, вибухнули нутрощами з дрібних кубиків, а ті, що були за ними - просто впали, розсічені навпіл.

- Що тут, в біса, відбувається? - запитав я брата.

- Дивись, вони пруть з іншого боку! - вигукнув брат і вказав рукою напрямок. - Накрий їх Дощем із Блискавок!

- Що? - перепитав був я, але в моєму розумі вже з'явилася потрібна формула, і я її активував.

Дощ із Блискавок простромив і підсмажив загін звіролюдей, що саме вибігали з лісу. Деякі дерева відразу обвуглилися, деякі загорілися.

З-за пагорбу до нас то́пали два кам'яні велетні, один за одним. Я націлив на них вістря Зоряного Меча і прошив обох Зоряним Енергетичним Імпульсом. По них пішли тріщини, і велетні розкололися на великі шматки каміння.

- Гарна робота! - похвалив брат.

- Де ми? - запитав я.

- У фентезійному світі, це ж очевидно.

- Але... чому?!

- Марно питати в життя (чи в долі - як не називай): чому зі мною це сталося? Коли щось стається, це і є питання - питання від життя чи долі. І нашими діями ми даємо відповідь на це питання.

- У мене таке враження, що ти ухиляєшся від відповіді.

- Людина, в якої є сенс життя, подолає будь-які перешкоди. (*)

- І?.. В чому сенс життя тут?

- Там за лісом буде місто-фортеця - йдемо туди, дізнаємося, що до чого.

- А заразо́м поповнимо припаси та отримаємо нове завдання?

- Щось таке. А чому ти виглядаєш, як середньовічний ро́бот, і тримаєш у руці меч під напругою?

- Мені важко дісталися ці Артефакти, брате. Ти же сам знаєш.

- Зачекай. У мене в голові паморочиться. Що ми тут робимо?

- Йдемо нашим Шляхом.

- Яким ще шляхом?

- Наразі - шляхом до міста-фортеці.

Раптом серед дерев почувся жіночий крик.

Брат вдарив себе кулаком у груди і вигукнув:

- Біжімо рятувати!

І побіг.

Усе це було дивно. Але що робити? Я побіг за ним.

* * *

Ми вибігли на заміську дорогу. Мені було жаркувато в піджаку. Автобуса вже давно не було.

- Дивись, - показав брат.

До нас наближався автобус. Його передня частина була ніби в слідах від ударів.

Мені цей транспортний засіб не сподобався. Та він зупинився біля нас. Двері з шипінням відчинилися.

Я подивився на водія. Водій подивився на мене мертвими очима.

- Мені здається, цей автобус не для нас, брате, - сказав я.

Брат поглянув на водія і сказав:

- Я з тобою згоден.

Пройшла, мабуть, хвилина, і зсередини автобуса почувся жіночий голос:

- Ну, що таке?

Ніхто їй не відповів.

За пів хвилини вона підійшла до водія та виглянула в двері. Це була приваблива жінка років тридцяти у чорній обтислій сукні. В її очах були холод і пітьма.

- Ну? - вимовила вона, звертаючись до нас.

- Нам не подобається ваш автобус, - відказав брат.

Жінка запитально підняла брову. Оскільки ми ніяк на це не відреагували, вона продовжила сама:

- Розумні хлопчики. Педики?

- Що? - здивувався я.

- Ви двоє - педики? - повторила вона.

- Ні, - відповів брат. - Що змусило вас висловити таке припущення?

- Двоє на одній зупинці. Не хочете сідати в автобус.

- Хіба педики не помирають? - запитав я.

Це здивувало жінку. Мене також. Чому я запитав це? Хоча слід сказати, що тепер, коли запитання вже прозвучало, воно здалося на диво доречним.

- Усі помирають, - холодно сказала жінка.

- Але це не наша історія, - повідомив брат. І додав:

- Ви їдьте собі далі, а ми перегорнемо сторінку.

Жінка ще трохи посвердлила нас очима, розвернулася і пішла вглиб автобуса. Двері з шипінням зачинилися, і автобус поїхав.

Ми дивилися йому услід, доки брат не перегорнув сторінку.

* * *

- Що це, в біса, було? - запитав брат.

Ми сиділи у вітальні у наших улюблених кріслах.

- Схоже, Автор знову експериментує. Цього разу радикально.

- Якась чортівня, як на мене, - прокоментував брат. - Фентезі ще куди не йшло, але від того автобусу в мене аж усередині похололо.

- І що то було за дурне запитання? - додав я. - Ніби той факт, що жоден із нас іще не одружений, натякає на неправильну орієнтацію!

- "Неправильну"? Соромся, брате: ти такий нетолерантний і відсталий!

- Ось ти це кажеш, а сам насправді дотримуєшся тієї ж самої думки!

- Якої?

- Тієї самої, що біологічна стать дана нам природою, і природа розпорядилася так, що є чоловіки, а є жінки. Об'єктивно: чоловіки та жінки. І якщо хтось суб'єктивно вважає інакше, це протирічить тому, що існує об'єктивно.

- Але ж людина - це не тільки тіло. Ми є одночасно і мавпи, і янголи.

- Ти натякаєш на те, що в янголів може бути нетрадиційна орієнтація?

- Я натякаю на те, що людина - це більше, ніж те, що дано природою.

- І це "більше" проявляється в іншій орієнтації? Тобі не здається, що це якесь неправильне застосування нашої "янгольської" сторони?

- Ти дуже консервативний, брате.

- Сказав мені брат, який розділяє мою точку зору.

- Треба бути гнучкішим.

- Ага, як ті хлопчики, що вилизують один одному...

- Я зрозумів. А ти вже приготував подарунок до весілля?

- Ти про Майка та доньку мера?

- Так.

- Ще ні. А ти?

- Я дещо пригледів у секс-шопі.

- У секс-шопі?!

- Ну, вона вже доросла дівчинка, та і Майк уже дорослий хлопчик.

- Ти це серйозно?

- Брате, ти дійсно трохи відстав від життя. Майк вже питав у мене поради щодо урізноманітнення їхнього з Мері сексуального досвіду. Він відчув, що вона хоче спробувати щось нове.

- Гм, я ще пам'ятаю її підлітком. Чужі діти швидко ростуть.

- Ти помітив, що в доньки мера тільки що з'явилося ім'я?

- Мері? Так, Автор вирішив, що буде краще називати дівчину на ім'я.

- Гаразд. Чи не час нам перегорнути сторінку?

- Са́ме час. Оповідання вже підійшло до кінця.

І брати́ разом із читачем перегортають сторінку.

[16-17.11.2025]

------------------------

(*) Здається, що брат каже щось відірване від попереднього запитання, але насправді це підміна одного запитання іншим - свого роду гумор зміни контексту. Тут брат говорить про відповідь на запитання від життя чи долі: коли ми своїми діями даємо відповідь на її питання, то та людина, в якої є сенс життя, подолає будь-які перешкоди. Хоча його співрозмовник, звісно, мав на увазі, що "ти ухиляєшся від відповіді на моє питання", а не "ти ухиляєшся від відповіді на питання від життя чи долі".

Водночас, цю саму відповідь співрозмовник може трактувати інакше: "якщо в тебе є сенс життя, то моя відсторонена відповідь не є для тебе перешкодою - ти й так у всьому розберешся" :)

До речі, брат посилається на тези логотерапії. (Логотерапія - це психотерапевтичний підхід, який був розроблений Віктором Франклом).

------------------------

На цю частину мене надихнули твори з Марафону Взаємочитання на Arkush.net.

А ще - це перше оповідання про братів, яке відразу було написане українською. (Для симетрії, я відразу переклав його на іншу мову. Це допомогло додатково проаналізувати та покращити деякі фрази в оригінальному тексті).