Брати (цикл)

БРАТИ (частина 6)

Одного разу Джонні Коматозі прийшов до братів.

- Ви надто багато знаєте, - сказав він - і значуще замовк.

- Саме так, - відгукнувся один із братів.

- І ми знаємо, що ви не бажаєте нам зла, - додав інший. - Інакше ви би нас не знайшли.

- За дверима стоять мої хлопці, - зауважив гангстер.

- Але ж ви прийшли до нас із цілком конкретним питанням, чи не так? Саме тому ви тут.

- Сказати вам, яке це питання - чи ви самі нам розповісте? - додав другий брат.

- Чи не надто ви самовпевнені? - запитав Джонні, відчуваючи, що ініціатива вислизає з його рук.

- А чому б і ні? Адже це ви прийшли до нас, а не ми до вас.

- Але прошу, не сприймайте це як підкол. Раз у вас є до нас справа, давайте перейдемо безпосередньо до неї - адже задля цього ви тут?

Гангстер уважно вдивлявся в братів. Він не пробачав глузувань і неповаги. Але ці двоє всім своїм виглядом демонстрували щиру зацікавленість та бажання допомогти. Або ж майстерно прикидалися.

- Моє питання... стосується сфери незвичної... - почав він повільно, уважно спостерігаючи за братами.

- Езотеричної, - продовжив один із братів. Інший промовчав.

- Так, - підтвердив Джонні. - Звідки ви про це знаєте?

- Від наших читачів.

- Що? - не зрозумів гангстер.

- Вони прочитали про це в четвертому оповіданні - тож тепер це відомо й нам.

- Про що ви, чорт забирай, говорите?

- Про вашу астральну сутність було написано в четвертому оповіданні про братів. Якби не це оповідання, ми б нічого про вас не знали.

- І якщо ви запитаєте: як ми могли дізнатися про щось з оповідань, написаних про нас, коли ми самі є героями цих оповідань, то відповідь проста - така природа історій про братів. Ми любимо парадокси.

Очі гангстера звузилися:

- Або ви припи́ните верзти нісенітницю, або...

- Ні-ні! - квапливо вигукнув перший брат.

- Погодьтеся, що ваше питання теж вельми незвичне. Воно зачіпає таку сферу, яка далеко не кожному здасться, гм, реальною, - промовив другий тоном досвідченого дипломата.

- Я бачу, що даремно... - зібрався закінчити розмову Джонні.

- Зачекайте! Адже ви хочете дізнатися, як передбачити майбутнє синдикату - подібно до того, як ви робили це, перебуваючи в комі, так?

Вони мали рацію. Гангстер зібрав усю свою волю в кулак, щоби залишатися спокійним. Звести з ними рахунки він встигне пізніше. Він зробив глибокий вдих і сказав:

- Я вас слухаю.

- Ви нас слухаєте, але паралельно обмірковуєте, що з нами зробите потім. А нам би цього не хотілося.

- І що ви пропонуєте? - крижаним тоном поцікавився гангстер.

- Ви запитаєте про це себе само́го - і прислухаєтеся до своєї відповіді.

- Та що ви, трясця б вас узяла...

- Стривайте! Коли ви були в комі, ваша душа контактувала з потойбічним світом. Зі світом, де немає ні простору, ні часу. А це значить...

- А це значить, - підхопив інший брат, - що в цьому світі є все, що було, а головне - все, що буде.

- І душа вас теперішнього спілкувалася там з душею вас майбутнього, - доповнив перший брат.

- Ось так ви й дізнавалися, де підстерігає небезпека, а де - відкривається можливість, - закінчив другий брат.

Джонні знадобився деякий час, щоби перетравити все це.

- І як же мені відновити цей зв'язок із майбутнім собою? - запитав він нарешті.

- Немає нічого простішого! - відповів перший брат.

- Вам треба всього лише знову впасти в кому, - пояснив другий.

- Слухайте, ви... - побагровів гангстер.

- Але ви не хвилюйтеся, - заспокоїв його перший брат. - Це трапиться з вами дуже скоро.

- Так вже написано в історії, в якій ми зараз знаходимося, - пояснив другий. - Якби не зустріч із нами, ви би протрималися трохи довше. Але воно й на краще - тепер справи синдикату різко підуть вгору.

Погляд Джонні осклянів, і він осів на підлогу.

- Якось жорсткувато для оповідання про нас, ти не вважаєш? - запитав один брат іншого.

- Світ взагалі є жорсткуватим місцем, - відповів той. - Але у всьому треба бачити позитив. Наприклад, тепер Джонні Коматозі нічого проти нас не має.

- Зате він напевно щось має проти Автора.

- Ну, ми же не змушували Автора таке писати.

- І то правда.

* * *

- Чорнуватий гумор у нашого Автора, - зауважив один із братів.

- Ти же знаєш, що в них зараз відбувається, - зітхнувши, відповів йому другий. - І, на жаль, ми не можемо цього змінити.

- Так... - погодився перший. - Хоча мені здається, він завжди був таким. Я маю на увазі, наш Автор. Щонайменше, зі старших класів школи.

- Зачекай-но! Звідки нам про це знати? У ті часи Автор ще не писав про нас!

- Коли довго вдивляєшся в Автора, Автор починає вдивлятися в тебе.

- Та ну тебе!

- А втім. Ти ж розумієш, що в кожному жарті є лише частка жарту.

- Ти цілком серйозно хочеш сказати, що...

- Саме так.

- Давай я озвучу це. Наш Автор був обраний _нами_, і він пише про нас тому, що _ми_ обрали його?

- Точно.

- А хіба це не порушує причинно-наслідкові зв'язки?

- Ну, ми ж любимо парадокси, правда?

* * *

- Слухай, - звернувся один брат до іншого, - я наче пригадую, що Автор збирався написати про нас цілковито інше оповідання. Ти нічого такого не пам'ятаєш?

- Ти знаєш... Ти маєш рацію, щось таке було. Під час розмови з Джонні виринали якісь асоціації. Але боюся, що не можу сказати напевно.

- Принаймні, та історія мала бути веселішою. Чи ні?

- Гумор - поняття відносне. Що смішно одному, те не смішно іншому.

- Іди на мій голос, брате, іди на мій голос!

- Що?

- Слухай, ти знаєш, як ти виглядаєш? І як виглядаю я?

- Не зрозумів?

- Ну, Автор нічого про це не писав. От я й питаю.

- Ти хочеш сказати, що якщо Автор про щось не писав, то цього немає?

- Наші читачі про це точно не знатимуть.

- А якщо про це не знають наші читачі, то не знаємо й ми?

- Ага. Ми ж любимо парадокси.

- Хмм... Це зовсім дивно.

- А коли наші оповідання не були дивними?

- _Наші_ оповідання?

- Давай відверто: якщо ми самі обрали собі Автора, то ми ж обираємо і те, що він пише. Хіба ні?

- Я боюся, що після таких заяв Автор на нас образиться і взагалі закине оповідання про нас.

- Ну, він же не образився, коли ми покепкували над ним наприкінці п'ятого оповідання.

- Точно, не образився. Тільки кілька років нічого про нас не писав.

- Може, в нього були інші справи?

- Які ще інші справи? Що може бути важливіше за оповідання про братів?

- Ти же жартуєш, брате?

- Звичайно, жартую.

- Я вже загубився: хто з нас має тепер нагадати, що питання про те, як ми виглядаємо, так і залишилося без відповіді?

- Я гадаю, це неважливо, оскільки ми все одно збираємося зберегти інтригу. Нехай читачі самі уявляють собі, якими ми маємо бути. Так буде і захопливіше і, водночас, правильніше, оскільки кожен читач буде правий у своєму унікальному баченні нас.

- Мені це подобається.

- Мені теж.

А що думаєш про це ти, читачу?

[7.11.2025]