Знову день, укотре ніч...

Знову день, укотре ніч,

Із думками – віч-на-віч.

Роздирають у свій стиль,

Не жаліють ті зусиль.

Зранку – кава, сигарета,

Не поїв... але так треба.

Далі знов – робота, дім,

Тишу слухаю я в нім.

Тож почав я свій роман,

В світі власному – тиран.

Долі нищив на манір,

Згублений тузінь життів.

Тож тепер у них мій біль,

Хором всі волають: «Стій!

Мрій твоїх це не верне,

Рішення аж вкрай дурне!»

Я не слухав їх прокльони,

Жив у світі мертвой волі.

І поставив крапку скоро,

Хоч не почувався ново.

Усе й далі – блякле, сіре:

Не знайду для себе міри.

Тож з думками – віч-на-віч,

Знову вдень і кожну ніч...